Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки

Після «місяця блукань степом» Глейх удалося перейти на радянський бік[1344].

Убивства відбувалися повсюди. В Дебальцевому євреїв зігнали на центральну площу і розчавили юрбу танками[1345]. У грудні 1941 р. нацисти знищили усіх євреїв Макіївки[1346]. У січні 1942 — всіх циган та євреїв Артемівська; дітей труїли; дорослих розстрілювали, скидали живцем у стовбури шахт, душили газом. Комуністів та інших політично підозрілих осіб теж убивали. Декому вибирали очі, відрізали носи. Всього жертв січневої різанини нараховано близько трьох тисяч[1347].

У Сталіно криваві розправи розпочались в грудні 1941 р. і тривали до весни 1942 р.[1348]. В цій операції були задіяні газові камери на колесах. Один із воєнних злочинців згадував, як знищували євреїв на Великдень у Сталіно:

«Євреї заходили у фургон одягненими. Ніякого розмежування не було: чоловіки, жінки, діти — всі йшли разом. Я приблизно підрахував, що кожного разу заходило близько шістдесяти чоловік. Щоб зайти у фургон, треба було піднятися по драбинці. Євреї, здається, не знали, що їх зараз душитимуть газом. Коли всі заходили, ми зачиняли двері, і машина їхала до старої шахти. Вже не пам’ятаю, чи шахта була навпроти фургона, чи нам доводилось розвертатися. Газовий фургон не міг під’їхати безпосередньо до стовбура шахти, тому ми витягали тіла й тягнули їх метрів вісім, а тоді вже скидали вниз...

Коли відчиняли двері, спершу випливала хмара диму. Після того як газ розвіювався, ми бралися за свою брудну справу. Це було страшно. Помітно було, що вони до останнього боролися за своє життя. Багато хто затуляв носи. Трупи доводилося розтягувати. Тоді я взнав, яким важким буває людське тіло»[1349].

Усього в Сталіно було вбито близько 15 000 євреїв[1350].

У січні 1942 р. євреїв Краматорська відправили, як казали німці, до Палестини (на той світ)[1351]. У вересні 1942 р. в Краснодоні всіх євреїв (близько сорока) і «партійних активістів» зігнали разом, розстріляли і скинули у шахту[1352]. В Єнакієво розстріляли 280 євреїв[1353]. У Ворошиловграді 1 листопада 1942 р. євреям був оголошений наказ про депортацію. Замість депортації їх просто вивезли за місто і розстріляли. Дітей труїли, змащуючи губи якоюсь речовиною. Того дня в місті загинуло 3000 євреїв[1354].

Убивства тривали і в грудні: людей розстрілювали, труїли, душили газом[1355]. Таким чином у Ворошиловграді всього було знищено 8000 євреїв та осіб інших національностей[1356]. Євреї Донбасу потерпали завжди, але голокост часів війни був найметодичнішим і найзгубнішим ударом, який винищив євреїв майже цілковито.

Багато жителів Донбасу спочатку сприймали німецьку окупацію за альтернативу радянському режиму. Але німці одразу показали, що вони не кращі. Як довів Олександр Далін, расистська ідеологія живила жорстокість, із якою нацисти правили на загарбаних територіях[1357]. Вони повсюди винищували мирних жителів, грабували міста й села[1358]. За порушення визначених німцями правил поведінки людей карали так само жорстоко, як нещодавно — більшовики[1359]. Німці дозволили приватну торгівлю, перейменували деякі міста (Сталіно знову стало Юзівкою) й вулиці (вул. Рози Люксембурґ стала Олійною) і віддали окремі наділи землі в приватне користування. Але нацисти не вдавалися до широкомасштабного знищення колгоспної системи, чим дуже розчарували селян. Колгоспна система вельми прислужилася німцям: як і совєта, вони скористалися нею для виробництва зерна та іншої продукції. Люди, як і раніше, жили надголодь. Крім того, незважаючи на суворі покарання, зокрема й публічні страта, німці не змогли приборкати злочинність у містах[1360]. За кілька місяців населення пройнялося ненавистю до окупантів: радянський режим тепер здавався привабливішим, ніж іноземна окупація. Раніше дехто з людей діставав зі сховку ікони й потай молився за прихід німців. Коли ж фашиста взялися грабувати їхні домівки, ці люди втямили, що таке окупація, і зреклися віри в Бога[1361]. Інші ж трималися за ікони, бо вважали, що коли повернуться білі, з іконами буде безпечніше[1362].