Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки

Ще одна слідча справа стосується І. І. Мельникова, колишнього вибійника шахти № 2/4 в Краснодоні до його окупації фашистами. Росіянин Мельников народився 1912 р. в селянській сім’ї у Ростовській області. Безпартійний, мав усього однокласну освіту, під радянські репресії ніколи не потрапляв. Його заарештували за участь у катуванні і стратах багатьох краснодонців, серед яких — і підпільники відомої «Молодої ґвардії», долю яких ми розглянемо пізніше. Він утік з окупантами, але восени 1944 р. його наздогнали радянські війська в Одесі. Приховавши своє минуле, він вступив до Радянської армії, був нагороджений медаллю «За победу над Германией». Більше ніж через двадцять років, у травні 1965 р., Мельникова заарештували в одному колгоспі на Одещині, де він, удруге одружившись, працював[1445].

Прокуратура звинуватила Мельникова в тому, що він з особливою жорстокістю катував колишнє комуністичне начальство шахти, мовби зводив якісь особисті рахунки[1446]. Мельников визнав свою вину за звинуваченнями в арештах, катуванні й транспортуванні в’язнів та їхніх трупів, але заперечив звинувачення в безпосередній участі в стратах. Мельников за окупації вочевидь був рядовим поліцаєм у Краснодоні; чимало старших чинів, що брали безпосередню участь в убивствах радянських громадян, повтікало за кордон й уникло кари. Мельников стверджував, що зголосився піти в поліцію, бо не мав за що годувати сім’ю. (Згодом він зізнався, що втік із Краснодона з німцями, бо до дітей йому було байдуже). Німці, зайнявши Краснодон, ув’язнили його, а через п’ять днів він із власної волі вступив у поліцію. Ніхто його до цього не примушував. На суді у грудні 1965 р. Мельников заявив, буцім не знав, в чому полягають обов’язки поліцая. Коли почалися масові розстріли, він збагнув, що вчинив. Мельников засвідчив, що про долю батьківщини він просто не думав[1447]. Його засудили до розстрілу, клопотання про помилування у зв’язку з каяттям та службою в Радянській армії було відхилене. 4 квітня 1966 р. вирок був виконаний[1448].

Малюнок 7.3. Мельников на суді. Краснодон, 1965 р. Кадр із документального фільму. ЦДКФФА, П-3551.

Вельми схожа й справа В. П. Подтинного, або ж В. Д. Подтинного. Народився 1917 р. в селянській сім’ї в Луганську. Українець за національністю, ніколи не був репресований радянським режимом. Служив у Червоній армії з 1937 до серпня 1941 р. (найімовірніше, був відпущений через поранення), відтак — з лютого 1944 до жовтня 1946 р. За хоробрість у війні нагороджений трьома орденами й трьома медалями. 1949 р. став членом партії. Але в квітні 1959 р. його заарештували за підозрою у співробітництві з поліцією Краснодона під час німецької окупації. Подтинного звинуватили в катуванні й розстрілі євреїв, комуністів і партизанів. Під час окупації він служив німцям, а коли Радянська армія визволила Донбас, відступив з окупантами. В Одесі вступив до Радянської армії, змінивши ініціали, дату й місце народження, в лавах армії пройшов увесь шлях до Берліна. На судовому засіданні в червні 1959 р. Подтинний визнав свою провину за деякими звинуваченнями. Обласний суд у Сталіно оголосив вирок: п’ятнадцять років виправних робіт. У грудні 1959 р. Верховний суд України скасував цей вирок, а в лютому 1960 р. справа була переглянута. Подтинного засудили до розстрілу[1449].

Це все — складні справи, бо і Мельников, і Подтинний були водночас і героями, і злочинцями. Смертні вироки, можливо, мали політичну мотивацію, бо на Донбасі був принаймні ще один такий випадок, однак органи безпеки не чіпали воєнного злочинця через те, що він був героєм Червоної армії[1450]. Ще кілька чоловік, які уникли призову до армії і служили в поліції у Краснодоні, потрапили під слідство, але не отримали смертних вироків[1451]. (Це сталося ще до 1947 р., коли найвищу міру покарання тимчасово скасували).

Було ще чимало інших випадків, коли з різних причин межа між злочинцем і героєм була розмита. Багато поліцаїв насправді були аґентами НКВС. Ця небезпечна гра практикувалася так часто, що один історик навіть зауважив, що «кількість людей, які зі своєї волі діяли в цих структурах, суттєво зменшується»[1452]. Хай там як, комуністи, які проникли до гестапо й поліції, мали наказ виявляти й знищувати зрадників[1453]. Внаслідок цього навіть пронімецьки настроєні люди уникали контактів із колабораціоністами, які служили в поліції. Ще однією функцією таких комуністичних аґентів було «провокувати німців на репресії проти населення». В цьому була своя логіка: «Що жорстокіші будуть німці, то сильніше їх ненавидітимуть і охочіше допомагатимуть радянським партизанам»[1454]. Усе ж чимало обивателів не йняло віри, що ці жорстокі «зрадники» (аґенти) насправді були «героями».