Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки

Насправді саме вишколений і посланий в Краснодон органами НКВС Третякевич був організатором і керівником групи[1461]. Досі не з’ясовано, чи в групі взагалі були зрадники. Кількох підпільників, зокрема й Кошового, поліція захопила випадково[1462]. Один із підпільників, якому вдалося вижити (і який особисто знав Третякевича, а отже, й опинився під слідством як «зрадник»), посвідчив, що деякі члени групи, серед них і Кошовий, були спекулянтами і злодіями. Їх зловили, коли вони продавали продукти, вкрадені з німецької вантажівки; вони навіть не помітили, що у вантажівці була й зброя[1463]. Незважаючи на реальність, радянське керівництво вирішило назавжди зберегти міф роману О. Фадєєва. Третякевича реабілітували 1960 р., але правди все-таки публічно не розкрили. Тим часом сім’ї Третякевичів усіляко дорікали люди, які вірили офіційній версії. Тільки віднедавна місцеві історики почали висвітлювати всю історію краснодонців на основі документів з архівів колишнього КДБ[1464].

Після визволення Краснодона всі, хто залишався в окупації, опинилися під підозрою. Органи НКВС вишукували зрадників серед тих нечисленних краснодонців, що пережили окупацію. У вересні 1943 р. в місті на очах великого натовпу публічно страчено трьох чоловік, мовби причетних до розгрому «Молодої ґвардії». Це були: М. Є. Кулешов, сорокап’ятирічний юрист, який працював в окупаційній міській адміністрації; В. Г. Громов, п’ятдесяти-однорічний комуніст, який до війни був заступником директора шахти № 1-біс, а за окупації працював простим теслею; двадцятиоднорічний росіянин Г. П. Почепцов, колишній член «Молота» (підпільної групи, подібної до «Молодої ґвардії»)[1465].

У Кулешова була «пляма» на його політичній репутації: у громадянську війну він потрапив під мобілізацію і воював у лавах денікінської білої армії. Але 1941 р. він воював на фронті, був поранений і повернувся до Краснодона. Коли 1942 р. до міста наблизилися фашистські війська, він не зміг евакуюватися, бо не було транспорту; отже, йому нічого не лишалося, як зостатися в місті. З німцями повернулися колишні козаки, які до цього десь переховувалися чи повернулися із заслання. Він вступив до козацького загону, який, за його словами, був досить жалюгідний, укомплектований переважно старими, охлялими дідами. Кулешов посвідчив, що з власної волі співробітничав з окупантами, бо гадав, що радянської влади вже не буде й боявся, що його покарають за роботу в радах. Проте він наголосив на тому, що ніколи не був ворогом радянської влади й чесно працював на неї. Коли ж Радянська армія відбила аґресорів, він був кинувся втікати з німцями, але згодом вирішив добровільно повернутися, щоб «відповісти перед радянським народом за свій злочин». На суді в серпні 1943 р. (слухання частково були закритими) Кулешов визнав себе винним у співробітництві з німцями, але відкидав найтяжчі звинувачення, як-от участь у розстрілі членів «Молодої ґвардії» та повернення до Краснодона буцімто за завданням німецької розвідки, і заявив, що слідчий змусив його зізнатися в злочинах, яких він не скоював. Однак його все-таки стратили[1466].

Громова також звинуватили у тому, що він зрадив «Молоду ґвардію», виказав німцям краснодонських комуністів, а не втік з окупантами тому, що вони лишили його як шпигуна. На судовому процесі він відмовився від своїх свідчень, даних на попередньому судовому слуханні, мовляв, слідчі силоміць змусили його свідчити проти себе. Він визнав, що працював на німців, і погодився, що це злочин. Під час евакуації він потрапив в оточення і не мав іншого вибору, як, ризикуючи життям, повернутися до Краснодона. Щоб урятуватися, йому, комуністові, довелося щодня відмічатися в ґестапо. Бувши певним, що ради вже ніколи не повернуться, Громов став працювати звичайним робітником. Він доніс фашистам на Г. С. Ретівова, який служив в окупаційній поліції. Знаючи, що Ретівов — давній ворог радянського ладу, він хотів, щоб німці його заарештували. Перед війною Громов голосував проти прийняття Ретівова до партії, а тепер повідомив фашистам, що той хотів вступити до партії. Ретівова Заарештували, але йому вдалося вижити і втекти разом з німцями[1467]. Громова теж стратили.

Пасинок Громова, Почепцов, визнав свою провину за тими самими пунктами, які закидали Громову й Кулешову: шпигунство на користь німців, зрада «Молодої ґвардії». Заарештований окупантами, він виказав «Молоду ґвардію», аби врятувати життя. Вже пізніше з’ясувалося, що це нічого не дало — «Молоду ґвардію» на той час уже викрили. Невдовзі окупанти звільнили Почепцова. Громов проклинав Почепцова за зраду, але не повідомив про його злочин органам радянської влади, коли вони повернулися до Краснодона[1468]. Почепцова також стратили.