Таємничий суперник

Томмі слухняно встав. За дверима його конвоїр жестом наказав підійматися сходами. А сам ішов за ним назирці. Поверхом вище Конрад відчинив двері, і Томмі увійшов до маленької кімнати. Конрад запалив шиплячу газову горілку й вийшов. Томмі почув, як повертають ключ у замку.

Він узявся оглядати свою в’язницю. Кімната була менша, ніж та, що внизу, і було щось бездиханне в її атмосфері. А тоді він усвідомив, що в ній немає вікон. Він обійшов кімнату. Стіни були огидно брудні, як і все інше. На стінах криво висіли чотири картини, на яких було зображено сцени з «Фауста»: Маргарита з коробкою прикрас, сцена в церкві, Зібель із квітами й Фауст із Мефістофелем. Остання картина повернула Томмі до спогаду про містера Брауна. У своїй замкненій та запечатаній кімнатці зі щільно підігнаними важкими дверима він почувався відрізаним від світу, і зловісна сила архізлочинця здавалася більш справжньою. Скільки не кричи, ніхто не почує. Це місце було прижиттєвою могилою...

Зусиллям волі Томмі опанував себе. Опустився на ліжко й віддався роздумам. Страшенно боліла голова, а ще він був голодний. Тиша цього місця гнітила.

— Хай там як, — мовив Томмі, намагаючись підбадьоритися, — я побачу ватажка — таємничого містера Брауна, і якщо трохи пощастить із блефом, побачу й загадкову Джейн Фінн. Після того...

Після того, мусив визнати Томмі, перспективи видавалися похмурими.

РОЗДІЛ 17 Аннетт

Проблеми майбутнього, однак, уже скоро відступили перед проблемами сьогодення. І найбільш безпосередньою та невідкладною серед них був голод. Томмі мав здоровий і сильний апетит. Біфштекс із картоплею на обід тепер був наче спогад з минулого десятиліття. Хлопець з жалем визнав той факт, що не досягнув би успіху в протестному голодуванні.

Він безцільно тинявся своєю в’язницею. Раз чи двічі, відкинувши гідність, гупав у двері. Але на його заклики ніхто не відповідав.

—До дідька це все! — обурено сказав Томмі. — Вони ж не збираються заморити мене голодом.

Новий страх промайнув у його голові: можливо, це один з цих «чудових способів» розговорити в’язня, які приписують Борису. Але, поміркувавши, він відкинув цю думку.

— Це все той грубіян з кислою мордою, Конрад, — вирішив він. — Той тип, з яким я радо поквитаюсь одного дня. Це просто дрібна капость з його боку. У цьому я впевнений.

Подальші роздуми пробудили в ньому відчуття, що буде надзвичайно приємно з тріском опустити щось на яйцеподібну голову Конрада. Томмі ніжно погладив власну голову й поринув у насолоду фантазій. Нарешті його розум осяйнула ідея. Чому б не втілити фантазії в реальність! Конрад, без сумніву, мешкає в цьому будинку. Інші — можливо, за винятком бородатого німця — його використовують для зустрічей. А отже, чому б не причаїтися в засідці на Конрада за дверима, а коли той ввійде, хряснути стільцем або однією зі старезних картин просто йому по голові. Звісно, треба бути обережним, щоб не вдарити надто сильно. А потім — а потім просто піти! А якщо зустріне когось дорогою вниз, то — Томмі засяяв від думки про знайомство з його кулаками. Такий поворот був незрівнянно ближчим до його методів, ніж сьогоднішня словесна перепалка. Захмелілий від власного плану, Томмі дбайливо зняв картину з Дияволом і Фаустом і зайняв вичікувальне положення. Його сподівання були високими. План здавався простим, але відмінним.

Час спливав, а Конрад не з’являвся. У цій в’язничній камері день не відрізнявся від ночі, але наручний годинник Томмі з властивою йому точністю показував, що зараз дев’ята вечора. Томмі похмуро міркував, що, якщо скоро не подадуть вечерю, доведеться чекати на сніданок. О десятій надія покинула його, і він кинувся на ліжко, щоб знайти втіху в сні. За п’ять хвилин його негоди забулися.

Лязкіт ключів у замку пробудив його від сну. Не належачи до героїв, уславлених вмінням прокидатись у повному володінні собою, Томмі лише кліпнув очима у стелю й розсіяно спитав себе, де він. Потім згадав і подивився на годинник. Була восьма година.

«Доволі ранній чай або сніданок, — розсудив молодий чоловік, — і благаю Бога про останнє!»

Двері розчахнулися. Надто пізно Томмі пригадав свій план усунення незговірливого Конрада. За мить він зрадів цьому, адже увійшов не Конрад, а дівчина. Вона несла тацю, яку поставила на стіл.

У тьмяному сяйві газового ріжка Томмі кліпнув на неї очима. І одразу вирішив, що це одна з найвродливіших дівчат, яких він бачив. Її волосся мало насичений каштановий колір із несподіваними проблисками золотого, воно наче тримало в неволі сонячні промені, що пробивалися з глибин. В обличчі було щось від дикої троянди. Її очі, широко посаджені, були світло-карі, золотаво-карі, що знову пробудило спогад про сонячні промені.

П’янка думка пронизала розум Томмі.

— Ви Джейн Фінн? — бездиханно спитав він. Дівчина здивовано похитала головою.

— Мене звати Аннетт, месьє.

Вона говорила м’якою ламаною англійською.

— О! — сказав Томмі, доволі спантеличений. — Francaise?[12] — вгадав він.

— Oui, monsieur. Monsieur parle francais?[13]