Таємничий суперник

Настала секундна пауза, а потім Томмі повернувся до смерті місіс Вандемеєр.

— Немає сумніву, що це був хлоралгідрат?

— Гадаю, ні. Принаймні вони кажуть, що це серцевий напад, спровокований передозуванням, чи ще якась нісенітниця. Усе гаразд. Ми не хочемо, щоб нас турбували розслідуванням. Але, гадаю, у нас із Таппенс, і навіть у високочолого сера Джеймса з’явилася та сама думка.

— Містер Браун? — навмання припустив Томмі.

— Звісно.

Томмі кивнув.

— Усе одно, — замислено мовив він, — містер Браун не має крилець. Не уявляю, як він увійшов і зник.

— Як щодо якогось висококласного трюку з телепатією? Якогось магнетичного впливу, що невідворотно змусив місіс Вандермеєр скоїти самогубство?

Томмі з повагою подивився на нього.

—Добре, Джуліусе. Однозначно добре. Особливо підбір слів. Але мене це не переконує. Мені потрібен справжній містер Браун з плоті й крові. Гадаю, талановиті молоді детективи повинні взятися до справи, дослідити входи й виходи й почухати лоба, доки розгадка цієї таємниці їх не осяйне. Їдьмо на місце злочину. Хотів би я, щоб ми захопили з собою Таппенс. «Рітц» насолодився б видовищем радісного возз’єднання.

На запитання у вестибюлі їм повідомили, що Таппенс досі не повернулася.

— Усе одно, гадаю, треба подивитися нагорі, — сказав Джуліус. — Вона може бути у моїй вітальні.

Він зник.

Раптом з-під ліктя Томмі озвався низенький хлопчина:

— Молода леді — вона поїхала потягом, я так гадаю, сер, — сором’язливо прошепотів він.

— Що? — Томмі крутнувся до нього.

Маленький хлопчик порожевів ще більше.

— Таксі, сер. Я чув, як вона казала водієві про Черінґ-Крос і щоб він пильнував.

Томмі ошелешено глянув на нього розширеними від подиву очима. Осмілівши, хлопчик продовжив:

— Так мені здалося, після того як вона попросила довідник і залізничний розклад.

Томмі перервав його:

— Коли вона просила довідник і розклад?

— Коли я відніс їй телеграму, сер.

— Телеграму?

— Так, сер.

— Коли це було?

—Десь о пів на першу, сер.

— Розкажи мені, що саме сталося.

Маленький хлопчик зробив довгий вдих.

— Я відніс телеграму до номера 891 — леді була там. Вона розгорнула її та ахнула, а потім сказала дуже весело: «Принеси мені залізничний розклад, а також довідник, і хутчіш, Генрі». Мене звати не Генрі, але...

— Байдуже, як тебе звати, — нетерпляче сказав Томмі. — Продовжуй.

— Так, сер. Я приніс їх, а вона сказала мені зачекати й щось шукала. А потім глянула на годинник і каже: «Поквапся. Скажи їм, щоб викликали мені таксі», — і починає надягати на себе капелюха перед дзеркалом, а за дві секунди спускається, майже так само швидко, як я, і я веду її сходами вниз і саджаю в таксі, і чую, як вона каже йому те, що я вам розповів.

Маленький хлопчик зупинився й заново набрав повітря в легені. Томмі не зводив з нього очей. Цієї миті до нього підійшов Джуліус. Він тримав у руці розгорнутого листа.

— От що, Гершайммере. — Томмі обернувся до нього. — Таппенс вирушила шпигувати самостійно.

— Отакої!

— Так. У шаленому поспіху взяла таксі до Черінґ-Крос, отримавши телеграму. — Його погляд впав на лист у руці Джуліуса. — О! Вона лишила тобі записку. Усе гаразд. Куди вона подалася?

Майже несвідомо він простягнув руку до листа, але Джуліус згорнув його й поклав до кишені. Він здавався трохи збентеженим.

— Гадаю, це тут ні до чого. Це про дещо інше — дещо, про що я просив її дати мені знати.

— О! — Томмі явно був спантеличеним і, схоже, очікував більшого.

— Послухай, — раптом сказав Джуліус, — краще вже просвітити тебе. Сьогодні вранці я запропонував міс Таппенс стати моєю дружиною.

— О! — машинально відповів Томмі.

Він був вражений. Слова Джуліуса стали повною несподіванкою. На мить він онімів.

— Я хотів би сказати тобі, — продовжував Джуліус, — що, перш ніж пропонувати щось подібне міс Таппенс, я дав їй чітко зрозуміти, що не хочу ніяк встрягати між нею й тобою...

Томмі опанував себе.

— Усе гаразд, — швидко сказав він. — Ми з Таппенс роками дружимо. Нічого більшого.

Рукою, що злегка трусилася, він запалив цигарку.

— Усе добре. Таппенс завжди казала, що шукає...

Він різко зупинився, його обличчя побагровіло, але Джуліус анітрохи не збентежився.

— О, гадаю, своє слово скажуть долари. Міс Таппенс одразу просвітила мене щодо цього. З нею можна не ходити довкола. Ми чудово поладнаємо.

Хвилину Томмі з цікавістю дивився на нього, наче хотів було заговорити, а тоді передумав і нічого не сказав. Таппенс і Джуліус! Ну, а чом би й ні? Хіба вона не бідкалася, що не знає жодного багатія? Хіба не зізнавалась відкрито у своєму намірі одружитися заради грошей, якщо колись їй випаде така нагода? Знайомство з молодим американським мільйонером дало їй таку нагоду — і навряд чи вона забариться скористатися нею. Вона шукала грошей. Завжди так казала. Нащо винуватити її за те, що лишалась вірною своєму кредо?