Таємничий суперник

Томмі взяв ноги в руки й побіг — і дуже вчасно. Передні двері відчинились, і йому вслід випустили цілий град куль. На щастя, жодна в нього не влучила. Він звернув за ріг площі.

«Одне вже точно, — міркував він собі, — вони не можуть і далі стріляти. Інакше привернуть увагу поліції. Дивно, що взагалі насмілилися».

Він чув позаду кроки переслідувачів і вдвічі пришвидшив біг. Щойно він вирветься з цих провулків — і він у безпеці. Десь знайдеться полісмен. Не те щоб він справді хотів кликати на допомогу поліцію, якщо міг обійтися без неї. Це вимагало б пояснень і загальних незручностей. Наступної миті Томмі було за що благословити своє везіння. Він перечепився через розпростерте на землі тіло, яке з тривожним криком підхопилось і дременуло вулицею. Томмі чкурнув у якийсь під’їзд. А за мить із задоволенням побачив, як двоє його переслідувачів, одним з яких був німець, сумлінно вистежують «приманку»!

Томмі тихо присів на поріг і дав собі кілька секунд, щоб відновити дихання. А потім спокійно поплентався у протилежному напрямку. Глянув на свій годинник. Було трохи за пів на шосту. Швидко світало. На наступному розі він проминув полісмена. Полісмен кинув на нього підозріливий погляд. Томмі відчув легку образу. А тоді, провівши рукою по обличчю, розсміявся. Він не голився й не мився три дні! На кого ж він, мабуть, схожий.

Без жодного зайвого галасу він рушив до турецької лазні, знаючи, що вона відчинена всю ніч. Звідти Томмі вийшов у гомінкий день, почуваючись знову собою, здатним будувати плани.

Насамперед треба було належно поснідати. Він нічого не їв від учорашнього полудня. Томмі завернув до крамниці «А. В. С.» та замовив яєчню з беконом і каву. Поки їв, прочитав ранкову газету, розкладену перед ним. Раптом заціпенів. У газеті була довга стаття про Краменіна, якого описували як «чоловіка, що стоїть за більшовизмом» в Росії і який щойно прибув до Лондона — на думку деяких людей, як неофіційний посланець. У статті було побіжно описано його кар’єру і твердо наголошувалося, що не підставні лідери, а саме він був автором російської революції.

У центрі сторінки красувався його портрет.

— То ось хто такий Номер Перший, — промовив Томмі з повним ротом яєчні з беконом. — У цьому жодного сумніву. Треба прискоритись.

Він розрахувався за свій сніданок і рушив до Вайтхоллу. Назвав своє ім’я й повідомив, що справа термінова. За кілька хвилин він опинився перед чоловіком, якого тут не називали «містером Картером». Той зустрів його з насупленим обличчям.

— Послухайте, вам не можна приходити й питати мене ось так. Я гадав, це цілком зрозуміло?

— Так і є, сер. Але я вирішив, що важливо не гаяти часу.

І Томмі, як міг, швидко і стисло виклав пережите за останні кілька днів.

На середині розповіді містер Картер перервав його, щоб віддати кілька зашифрованих наказів телефоном. Усі сліди невдоволення зникли з його лиця. Він енергійно кивнув, коли Томмі закінчив.

— Абсолютно правильно. Кожна мить дорогоцінна. Боюся, ми все одно надто спізнилися. Вони не чекатимуть. Заберуться звідти негайно. І все ж, можливо, вони залишать по собі щось, що стане зачіпкою. Кажете, ви впізнали в Номері Першому Краменіна? Це важливо. Нам конче потрібно мати щось проти нього, щоб не дати Кабінету міністрів надто вільно повиснути в нього на шиї.

Як щодо інших? Ви казали, що впізнали два обличчя? Вважаєте, один із них — із профспілок? Гляньте на ці фото, чи зможете ви його впізнати?

За хвилину Томмі взяв одну фотографію. Містер Картер виявив деякий подив.

— А, Вествей! Нізащо б не подумав. Позиціює себе як поміркований. Що ж до іншого хлопця, гадаю, я маю чудове припущення.

Він простягнув Томмі ще одну світлину і всміхнувся на те, як той скрикнув.

— То я маю рацію. Хто він? Ірландець. Видатний юніоніст, член парламенту. Усе це, звісно, ширма. Ми підозрювали це, але не могли знайти жодного доказу. Так, ви чудово впоралися, юначе. Кажете, дата — 29-те. Значить, у нас дуже мало часу, справді дуже мало.

— Але... — Томмі завагався.

Містер Картер прочитав його думки.

— Гадаю, ми можемо впоратися з загрозою загального страйку. Шанси незрозумілі — але в нас чудова можливість! Але якщо цей проект договору спливе — нам кінець. Англія порине в анархію. А, що це? Авто? Уперед, Бересфорде, поїдемо, подивимось на цей ваш дім.

Перед будинком в Сохо чергували два констеблі. Інспектор тихим голосом відзвітував містерові Картеру. Той обернувся до Томмі.

— Пташки відлетіли — як ми й гадали. Можна спокійно піти й оглянути дім.

Оглядаючи знелюднілий будинок, Томмі частково почувався персонажем якогось сну. Усе було так само, як і до того. Тюремна кімната з криво повішеними картинами, розбитий глек на горищі, нарадча кімната з довгим столом. Але ніде не було й сліду паперів. Усе таке знищили або забрали з собою. І жодного сліду Аннетт теж не було.

— Те, що ви розповіли про дівчину, спантеличило мене, — зізнався містер Картер. — Гадаєте, вона повернулася навмисно?

— Здавалося, що так, сер. Вона побігла нагору, доки я відчиняв двері.