Таємниця країни суниць (збірка)

—Вона зовсім очманіла від голоду і нічого не тямить, їй якраз о пів на десяту треба було снідати, а чим? Я їй кажу: «Та ось же вони, комахи, висять у повітрі, їх і ловити не треба, їж собі од пуза!..» А ластівка каже: «Ми так не можемо. Ми ловимо тільки тих, що літають!» Он яке діло!

—А крук?

Шпаки сказали:

—Крук — дуже серйозний чоловік. До крука страшно.

—Але треба,— сказав Ходючок.— Ви вже якось постарайтеся.

Шпаки пересвиснулися між собою і відповіли:

—Зачекайте нас тут. Ми швиденько! — і подалися.

Умпарара заглушив мотор. Стало тихо.

5. ПОРАДИ СТАРОГО КРУКА КИРИЛА

Старий крук Кирило жив у дуплі старезного дуба, що на самій верхівці Козачої гори.

Зранку крук вполював собі ховрашка і політав трохи, щоб розім’яти крила, подивитися світу й

показати себе.

По тому Кирило повернувся до свого дуба, всівся на товстезній гілляці і вдоволено заплющив очі.

День був погідний і теплий, сонце сходило завзято і швидко, а це начебто чомусь спинилося... Сьогодні він літав над містом і примітив сіренький горбатий автомобільчик: той викотився з міста і застрибав по купинах у лузі, затим помчав уздовж річки; крукові Кирилові здалося навіть, що з віконця тієї машини визирав здоровенний пацюк, і крукові ще тоді подумалося, що нині у полях стало мало мишей...

Крук Кирило куняв, сукав собі кволеньку думку, що раніше ніби й літо було тепліше, а зима суворіша, і кров у жилах текла хутчіше, а очі бачили

зіркіше.

—Здрастуйте! — раптом почув він над головою, але вирішив, що це уві сні, і навіть не розплющив очей.

—Здрастуйте, дядьку Кириле! — почулося з Він глянув. На гілці сидів шпак. Крук Кирило дивився на шпака і мовчав. Фока Сильвестрів — то був він — теж мовчав, бо від страху забув, навіщо сюди з’явився.

Крук був старий, величезний, такий чорний, що аж синій, і пір’я його часом спалахувало, наче райдуга. Він мав могутній чорний дзьоб і високі чорні ноги з міцними кігтями. Все це приголомшувало шпака.

—Наше вам шануваннячко, круку Кириле! — почулося з-за спини.

Крук повернувся усім тулубом і побачив, що ззаду сидів той самий шпак.

—Скільки світу, стільки й дива,— сказав крук.

—Ого, ви так багато бачили у світі, що мудрішого за вас немає! — сказав Фока Сильвестрів з-за його спини, і крук повернувся до нього.

—Мені сто вісімдесят п’ять років, чотири місяці, один півмісяць і три доби.

Він сподівався, що шпак, почувши це, зомліє від поштивості й подиву, але з-за спини почулося:

—А скільки годин?

Крук заплющив очі й довго думав. Потім сказав:

—Метушливий лічить години, бо він не живе, а смикається. Мудрий же знає вік і рік, потім місяць і півмісяця, а ще — добу. Бо мудрий не смикається, а живе.

—Як мудро! — сказало з-за хвоста, і крук Кирило повернувся туди. Там сидів той самий шпак.

Старий Кирило покривив душею: правду сказати, він просто не знав, що таке година. Але йому хотілося вразити своєю величчю цього метушливого шпачка, який примудряється бути водночас і перед його очима, і за його хвостом.

Шпак сказав:

— Це мовлено тим більш мудро, що тепер уже немає чого лічити. Ні годин, ні діб, ні років.

—Справа в тому, що украли Час,— почулося з-за хвоста.

Крук Кирило, щоб більше не крутитися туди-сюди, вирішив продовжувати розмову із заплющеними очима.

—Мені сто вісімдесят п’ять років, чотири повних місяці, один півмісяць і три доби. Коли помер

мій батько, йому було двісті тридцять років, але ні мій батько, ні я ніколи не чули, щоб можна було вкрасти Час.

Тоді шпаки злагоджено, в один голос, розповіли Кирилу все, що сталося сьогодні о пів на десяту. Затим спитали:

—Згадайте, будь ласка, чи ви не звернули уваги, куди поїхала маленька сіренька машина, в якій сиділи пацюк і бридкий хуліган?

Крук помовчав для годиться і відказав:

—Не звернув.

—Вибачайте, коли ласка! Але цього ніяк не може бути. Якби не звернули, ви б уже не ворушилися, бо ваш Час спинився б.

Крук знову заплющив очі. Нарешті він прорік:

—Ниточка доведе до клубочка.

—Яка глибока думка! — сказали шпаки.

—Шукай вітру в полі! — додав крук.

—І все?

—Коли хтось тікає понад річкою і ховається в лузі, то хтось інший може і знайти.

—Як мудро!

Побачивши, що Фока Сильвестрів спурхнув з його гілки, крук гукнув:

—А зажди-но, малий!

Той повернувся, і крук сором’язливо поспитав:

—Ти такий метушливий і, напевне, знаєш, що таке година. Скажи-но й мені.

—Година — це таке...— почав невпевнено Фока Сильвестрів.— Це таке, що йде й минає одне за одним...

—Еге, йде й минає,— додав Родивон. І раптом вигукнув: — Бо все залежить від батька сонця!

Фока Сильвестрів дійшов того ж самого висновку:

—Так-так, від батька сонця залежить це!

—Ану, повтори іще раз,— попрохав Кирило.

—Сонця від це батька залежить. Кирило подумав трохи, потім попрохав:

—Ану, це саме ще один раз. Шпаки сказали:

—Від залежить батька це сонця! Крук сердито вимовив:

—Забирайся геть до вражого болота! Шпаки свиснули:

—Що? Що?

—Геть болота забирайся вражого до! Шпачки двома чорними грудочками пурхнули

вниз до ріки. І Родивон сказав братові:

—А що, як ми запросимо з собою оту голодну ластівку?

І Фока схвально закричав: