Таємниця країни суниць (збірка)

—Правда! І нехай їсть усіх наших мух! Бо ми з тобою не голодні. Ми наїлися якраз о пів на десяту. В автомобілі ж чомусь повно мух...

6. ВИЙШЛА ПІСЕНЬКА ТАКА

Весь гурт рятівників Часу сидів під вербою; Ум-парара, щоб не перестоятися, раз по раз поскрипував своїми амортизаторами. Та ось над ними за-щебетали-зацвірінькали шпаки.

Фока Сильвестрів сповістив:

— Ми щойно розмовляли з круком Кирилом. Він Дуже мудрий.— Причепуривши братові хвостика, Додав: — Крук сказав, що ниточка доведе до клубочка.

Родивон Сильвестрів повідомив:

—Крук сказав: шукай вітру в полі!

Тоді Фока старанно вищебетав:

—Крук каже: якщо хтось тікає понад річкою і ховається у лузі, то хтось його знайде!

Родивон Сильвестрів цвірінькнув:

—А як ні — то ні.

І в один голос обидва брати-шпаки сказали:

—Метушливий метушиться, а розумний думає.

І тут усі замислилися. Однак шпаки думати не вміли зовсім, а Пріся з Джулькою мислили по-своєму, по-котячому й собачому, і толку з їхнього думання було малувато. Сміхоша мовила:

—Може, треба пустити клубочок?.. А тоді... бігти за ниточкою?..

—Ти й досі казочки читаєш?

—Читаю. А що?

—Воно й видно. «Шукай вітру в полі» — значить нема, нема!

—Але ж іще сказано, що хтось тікає понад річкою і ховається в лузі! Це тобі що, не порада?

—Розумний думає,— поважно сказав Ходючок.

І знову всі замовкли.

І хтозна, скільки б вони мовчали, думаючи про своє трудне завдання, якби не бездумні шпачки. Бо Фока і Родивон Сильвестрови раптом зірвалися зі своєї гілки і з неймовірною швидкістю злетіли вгору. Та як злетіли! Ніби хтось дуже сильний і дуже вправний, як у казці, пожбурив високо-високо в небо два камінчики. Від подиву Пріся аж підстрибнула і довгенько дивилася услід пташкам, Джулька дзвінко загавкав, а Ходючок і Сміхоша перезирнулися і звелися на ноги.

За кілька хвилин шпачки повернулися на ту саму гілку.

—Ну? — суворо запитав Ходючок.

—Вітер! — сказав Фока Сильвестрів.— На нас подув такий вітер!.. Правда, Родивоне?

—Авжеж! — цвірінькнув той.— Який шпак, ну скажіть мені, люди, такі розумні, ну який шпак

утримається, щоб не кинутися проти вітру, розпроставши крильця, щоб його вітер підкинув аж у самісіньке небо?!

Ходючок ляснув себе долонею по лобі й гукнув:

—Ах, я ж старий осел!

—Мені здається, що ви значно перебільшуєте,— сказав Фока.

—Мені здається, що старі осли виглядають не так,— додав Родивон.

Ходючок закричав:

—А я вас питаю, звідкіль узявся вітер, якщо немає Часу?! Він узявся звідтіля!

Сміхоша вражено прошепотіла:

—Ось що значить: «Шукай вітру в полі». Ой...—

Вона схопила Ходючка за рукав його курточки.— То нам треба їхати проти цього вітру, от що!

Ходючок сказав:

—Фоко і Родивоне Сильвестрови, підійміться, будь ласка, ще раз угору і летіть проти вітру. Та слідкуйте за нами — ми рушаємо дорогою.

Шпаки радісно злетіли, як підкинуті камінці, лиш почулося захоплене: «Ми падаємо в небо!»

На дверцята машини сіла ластівка і делікатно цвінькнула:

—Пробачте! Мене запросили шпаки. Можна, я пообідаю мухами?

Уся зграя мух із бридким дзижчанням вилетіла з машини, і ластівка стрілою ковзнула слідом за ними. Умпарара гукнув їй услід:

—Смачного вам, сусідонько!

Усі швиденько залізли у машину, і Умпарара, збиваючи легку куряву, побіг дорогою. Він сказав:

—Я пам’ятаю цю дорогу, вона веде до річки.

—Чудово! — закричав Ходючок.— Ви розумієте тепер пораду крука? «Якщо хтось тікає понад річкою...»

—«... і ховається у лузі...» — додала Сміхоша.

Умпарара так завзято крутив колесами, що всі

поробилися веселі й натхненні і все більше сповнювалися вірою, що їм таки пощастить наздогнати злодіїв. Сміхоша, щоб усіх підбадьорити, заспівала:

Вкрали Час бридкі примари

Й завезли не знать куди.

А Ходючок підхопив:

Але ж є в нас Умпарара, Ми їх наздоженем!..

Сміхоша сказала, що це невлад, вони трохи посперечалися, а вже за кілька хвилин весь екіпаж весело і дзвінко виспівував:

Вкрали Час бридкі примари И завезли не знать куди. Тож прудкіше, Умпараро, Нас до цілі приведи!

—Стоп,— гукнув Ходючок, і Умпарара слухняно спинився. Ходючок продовжив: — Слухай мою команду: всім сидіти на місцях! Чекати шпаків!

—Чому? — здивувалася дівчинка.

—Роздивитись треба... Дві дороги попереду. Якою їхати?

Раптом Умпарара Чамчамчам голосно зойкнув. Джулька загарчав і приготувався вистрибнути з машини. Пріся вигнула спину дугою і вищирила зуби.

—Відчиняй...— просичала вона Ходючкові.

—Я сказав: усім сидіти на місцях! — твердо повторив Ходючок.

Він захопився своєю роллю командира, і йому все кортіло наказувати, щоб усі слухалися.

—І-і-і-і! — заверещала Сміхоша.— Па-цю-ки!

Пацюки-щури!!

Умпарара Чамчамчам і собі закричав:

—Ту-туу... Ту-тууу!.. Вони гризуть мені колеса!

Ходючок уже й сам бачив, що навкруг автомобіля у траві вистрибують чорно-сірі пацюки. Джулька прогавкотів:

—Випустіть мене! Я ж такса-щуролов, давити пацюків — це моя робота!

Сміхоша сердито зиркнула на хлопчика і сама розчинила двері автомобіля. Джулька і Пріся миттю з нього вистрибнули.

—їм мало не буде!

Ой, що зчинилося! За якусь мить пацюки кинулися врозтіч, гнані таксою-щуроловом і розлютованою кицькою. Раптом почулося лунке шипіння, і Умпарара згорьовано вигукнув: