Таємниця забутої справи

Інженер Горохівський справив на Коваля приємне враження. Невловимо схожий на Клавдію Павлівну — не тільки характерною сідловинкою на переніссі і овалом лиця, — він здавався лагіднішим, ласкавішим, ніж його справжня сестра. Ні, він не скривдить і своєї названої сестри Ванди, у якої був не тільки братом, а й сином!

А сама Ванда Леонівна? Який для неї удар!

Коваль зупинився під кущем бузку, зо зла трусонув гілку. Вгорі загойдалися китиці насіння, посипалося сухе листя.

Найголовніше зараз для нього, звичайно, не Арсен Горохівський, а загадка Ванди Леонівни з тією статуеткою дискобола. Як вона опинилася у Козуба?.. Козуб, Козуб, Козуб… Вперше підполковник зіткнувся отак із земляками. І Решетняк теж земляк його, хоч не з одного містечка, але теж сусіда — з Харківщини. Є на Полтавщині райони, що набагато далі від його Ворскли, ніж харківська Зачепилівка або дніпропетровська Царичанка… Мабуть, земляків упізнавати треба не тільки за існуючим адміністративним поділом… Чого ж не вистачало Решетняку?.. У чому почував себе скривдженим, незважаючи на цікаву роботу, вчене звання, матеріальний статок і загальну повагу… Чому отак вряди-годи зривався? Що гнітило його? Яка таємниця?

Сотні питань, жалючі й настирливі, як бджоли. Відмахується від них підполковник Коваль, а вони все одно налітають!

З Козубом — ясно. Служака і кар'єрист. У свій час піднявся високо, потім зірвався. Досвідчений юрисконсульт, який, незважаючи на роки, не хоче відходити від активного життя. І багатий колекціонер творів мистецтва. Срібна статуетка дискобола, яка стоїть у нього тепер на столі, чи не наймізерніша річ з колекції… Але все ж таки, як вона до нього потрапила, якщо це — апостоловська?.. Ні по яких документах колишнього слідства не проходила… Здається, у цій маленькій фігурці ключ до розгадки таємниці…

Ох, земляки любі, на кого ви схожі, ким, зрештою, виявитесь: такими, як танкіст Ярослав Терен, як друзі дитинства — партизани, чи один з вас є злочинцем? Голова сохне від цієї думки!

І, ніби щоб прогнати її, Коваль з усієї сили стріпнув головою. Він знову згадав Клавдію Павлівну. Ця професорова, хоч би про що міркував, не йде з думок! А як вона поставиться до новоз'явленого брата? Чи потрібен їй, коли й батька приховувала? Здається, не дуже тужила за братом, не часто згадувала. А щоб мати близьких людей, треба бути гідними їх…

Думки Коваля враз обірвалися. За високим парканом, який давно перетворився на живопліт, почувся голос доньки. Здивовано помітив, що уже темно, у вікнах будинків, які оточили його подвір'я, горять вогні. Оце так засидівся!

По той бік паркана Наталя сказала:

— Ходімте, кавою пригощу.

— Ні, ні, дякую. Іншим разом.

Коваль упізнав голос Валентина Суботи і насторожився.

— А батька дома ще немає, — лукаво промовила Наталя. — У вікнах наших не світиться…

Субота промовчав.

Коваль підвівся, пішов у хату і ввімкнув у кімнатах світло. За кілька хвилин у кабінет увійшла Наталя. Була в легенькому квітчастому платтячку, з темно-червоною трояндочкою, вплетеною в косу.

Підійшла і поцілувала. Від неї пахло квітами і сухою травою.

— Я тебе давно не бачила, Дмитре Івановичу Коваль! І скучила. А ти схуд, змарнів, — співчутливо додала, придивляючись. — Тебе знову заполонила робота? Тисячі таємниць і нерозгаданих загадок? — Вона посміхнулась і притислася до нього. — Бідолашний Дік!

— Найбільша загадка для мене це — ти, — теж усміхнувшись, відповів підполковник.

— Он як, — протягла Наталя і раптом розсміялася дзвінко.

«Як вона схожа на матір! — тепло і водночас з легким сумом подумав Коваль. — Така ж довірлива, щира, безпосередня».

— Ти знову задумуєшся, Дік?! Любий Дмитре Івановичу Коваль, я голодна, і ви, мабуть, теж не їли. Геть усякі справи і думи! Ходімте на кухню, щось пожуємо…

І вона силоміць повела батька за собою…

30

Просторий актовий зал колишнього церковнопарафіяльного училища, збудованого на околиці, був повен людей. Сюди постягали із класів парти, ослони, що їх звезли для школярів із особняків та куркульських садиб, — але їх не вистачало, і люди терпляче юрмилися у проходах, підпирали стіни.

Тут мала відбутися чистка міліції від тих, що примазалися до нової влади. Кожний міліціонер, незалежно від посади, ставав перед громадянами молодої робітничо-селянської республіки, перед мешканцями свого міста чи односельчанами, щоб разом з комісією по чистці почути все, що скажуть про нього люди.

Чистка зібрала і робітників з околиці, і незаможників із близьких сіл, і співчуваючих, і вороже настроєних обивателів. Не густо було тільки інтелігенції: кілька службовців з пошти та вчителі. Під ногами дорослих швиргала, товклася дітвора, захоплена загальним збудженням, де-не-де приткнулися за партами старші учні, які захоплено розглядали озброєних міліціонерів, не дуже тямлячи, що це відбувається у їхній школі. Незважаючи на галас дітвори, зацитькуваної дорослими, голосні перешіптування кумась, що лузали насіння під парти, у залі була атмосфера і язичеського свята, і суду, і урочистого видовища.