Тенета війни

Мало хто в Гетьманаті не чув легенди про страхітливі київські катакомби, куди запроторювали найнебезпечніших злочинців країни. Подейкували, що в підземних казематах зібрано найбільшу колекцію пристроїв для катування людського тіла, поіржавлених від вичавленої крові. Там, де були найзаповітніші кургани древніх, нині волали від нестерпного болю лиходії — але ніхто не міг почути їхніх криків крізь важку товщу чорнозему. Розважливі люди у моторошні казочки не вірили, байками про катакомби батьки лякали непослухів... Але підземна тюрма справді існувала під Урядовим кварталом у глибинах столичних пагорбів, а місце її розташування трималося у таємниці обраного кола.

Каземати змурували на совість: стіни з грубого каміння, могутні ґрати, що відділяли кімнату бранця від припічка для відвідувачів, важкі ковані двері на кількох замках. Жоден бранець ще не втік звідси. Ув'язнені тут до своїх останніх днів відхаркували цвіль, що поросла їхніми легенями, а нечисленні щасливці, яким вдавалося вийти звідси живими, полишали катакомби сліпими та несповна розуму.

Навіть характерницькі очі погано бачили у тутешній темряві. Ярема розгледів вишкрябані на стіні риски, перекреслені навскіс — глибокі, аби знайти навпомацки, порослі білим грибком. Десять, двадцять, тридцять... Хтось пробув тут чимало днів. Чи то був відлік місяців? Сильвія у цій темряві бачила б краще, точніше, чула б краще. Попри розпач характерник усміхнувся від спогаду про неї. Якщо тепло на серці по згадці про людину звуть коханням, то він напевно закоханий...

Клятий Яків! Сіроманець підійшов до ґрат, ухопився, напружив м'язи, потягнув — ґрати не здригнулися. Він пробував розхитати їх, вибити ногою, висадити плечем з розбігу, але навіть його сили тут бракувало. Ярема лайнувся та сів на ліжко. Прогниле дерево затріщало. Чарами крові він міг змусити ці ґрати спалахнути, але чарівний вогонь не обпікав і не знищував, лише сяяв багряним світлом, що дратував зір. Вибухівка з дрібкою нітрогліцерину тут би не завадила...

Вогко й глухо, наче в могилі. Від найближчих сусідів, якщо вони були, розділяли лікті каміння, сталі та грунту. Принаймні блощицями тут не смерділо, на відміну від безлічі гостинних домів... Клятий Яків! Ярема зробив величезну помилку, коли погодився на його ультиматум.

Одразу після перетину кордону сіроманець розпрощався з Чарнецьким та через найближчого дуба сповістив діда про свої здогадки. Микола Яровий наказав негайно їхати до Білої Церкви, куди вирушив Яків зі своїм почтом. За відомостями Ради Сімох, саме він мав стати новим гетьманом, відтак йому належало дізнатися про небезпеку першим. Тим часом Микола та інші осавули мали сповістити кандидата Нічогу, чинного гетьмана та продумати подальші дії.

Потяг привіз шляхтича перед світанком. Біля вокзалу тинялося кілька знуджених візників, які ледь не побилися через перспективного клієнта. Переможцеві вигукували прокльони у спину і, схоже, вони подіяли — у черговій калабані передня вісь тріснула, віз міцно сів у багнюку, не доїхавши до табору. Доки візник вивергав лайку, Ярема заплатив йому на таляр більше, ніж домовлялися, та рушив далі пішки. Але далеко не зайшов.

За кілька хвилин його помітили та оточили збройні вершники, і не встиг Яровий нічого сказати, як убраний в офіцерський однострій сердюк проголосив:

— Стійте на місці! Пане лицарю, вас заарештовано у підозрі в замаху.

— Який замах? Я тільки-но прибув з-за кордону, — характерника дратувало, що телепні затримували його, коли йшлося про долю держави. — Мене звуть Ярема Яровий! Я шукаю свого брата Якова!

Охоронці перезирнулися, розгублений сердюк глитнув слину.

— Я прибув із надзвичайно важливими новинами. Проведіть мене до його намету негайно!

Вершники неохоче підкорилися. У таборі, який уже згортали в дорогу, Яків, не вітаючись, окинув характерника замисленим поглядом, вислухав коротку доповідь сердюка та мовив:

— Тобі краще підкоритися їм, Яремо.

Характерник чекав кілька секунд: може, брат розсміється та зізнається у невдалому жарті, але Яків лише стискав руку на золотому пірначику.

— Що за бридні? — гримнув сіроманець. — Я мчав сюди від самого Князівства із новинами, які ти мусиш вислухати просто зараз!

— Бридні? — Яків обвів поглядом людей навколо. — На мене кілька годин тому було скоєно замах. Посланець Сірого Ордену у вовчому тілі — то не бридні, брате.

— Ти справді вважаєш, що я намагався вбити тебе кілька годин тому, потім утік, раптом повернувся і тепер удаю, ніби стою тут уперше? — скрикнув Ярема.

— Можливо, то був твій поплічник, який не повернувся, і ти особисто прийшов перевірити його роботу, — Яків знизав плечима. — Орден відомий своїми підступами та брехливістю.

— Я прибув сюди не вислуховувати наклепи, Якове! Гетьманат на порозі великої війни! Чуєте ви всі? — Ярема обвів юрмисько йолопів лютими очима. — Османська Імперія готує напад на Князівство, а після його підкорення рушить на нас! Ударить водночас із Альянсом і Ордою!

Йому вдалося вразити їх — на кілька секунд. Але Яків похитав головою та махнув пальцями у бік Яреми. Знову здійнялися рушниці.