Тенета війни

— Кажу до того, що твій збіг ще станеться. Северин розповів про твоє весілля... Не перебивай, просто вислухай. От що я тобі скажу: твій випадок ще не трапився. Коли випаде шанс, не будь йолопом і не змарнуй його. Посилай всі плани під три чорти та йди за покликом! Розумієш, про що я?

— Так... Розумію, — Ярема потер чоло. — Але як я зрозумію, що переді мною саме той шанс? Що вона — саме та?

— Дуже просто: вона тебе розумітиме, — посміхнулася Катря. — Ти зможеш відкритися їй.

Він уперше побачив Іскру такою: мудрою, проникливою, співчутливою... Жіночною. Її святковий вигляд лише підкреслював цю інакшість, що зазвичай ховалася за чересом із трьома клямрами та парою щабель за спиною.

— Бачиш? Я вмію не тільки лаятися і розмахувати шаблями.

Катря обійняла шляхтича та легенько поцілувала в чоло.

— Поглянь на мого брата, — вона кивнула на Гната, який уже скинув кунтуша та шкварив гопака. — Йолоп та й годі. І навіть йому пощастило!

— Спасибі, сестричко, — розсміявся Ярема. — Від цього мені справді полегшало.

— Хоч я й не мріяла про весілля, але точно не дозволю, аби хтось тут сумував. Тому годі штани просиджувати, — повернулася Катря, яку він добре знав. — Запроси вже наречену до танцю!

Він елегантно подав руку і вона так само елегантно її прийняла. Василь помітив їх і віртуозно перейшов від веселої мелодії до ліричної. Обурений Гнат вирячив було очі, але уздрів сестру з Яремою та лише закрутив розпатланий оселедець навколо вуха.

— Дивись, аби ясновельможний у тебе дружину не вкрав, — кинув він Северинові.

— Та вона сама кого хочеш украде, — відповів той.

Випнутий животик Катрі нагадував скляну колбу з нітрогліцерином. Попри кремезну статуру Ярема танцював обережно. Цієї миті він був безмежно вдячний мамуньо за уроки танців, які в дитинстві щиро ненавидів.

— Малюче, — спитала вона. — Чи буде нова війна?

— Якщо війни немає, то вона буде. Питання лише в тому, коли, — відповів Ярема.

Танець скінчився, Катря легко провела долонею по животу.

— Ти пиши мені, якщо схочеш. Не така я вже й дика, еге ж?

Шляхтич у відповідь поклонився.

Цієї миті він був ладен віддати все золото роду Ярових, аби опинитися на місці Северина Чорнововка.

***

Він знову мав когось убити.

Северин не знав імен — вони дарували жертвам особистості, це було зайвим. Він не рахував, бо вважав відлік убитих мерзотним. Він вивчав плани житла, досліджував місцину довкола, чекав третьої ночі та вирушав, аби за кілька годин усе забути.

Того разу забути не вдалося.

Чорний камінь, укритий сірим пилом, неторканим віками. Його кроки, перші кроки живої істоти за багато століть, залишають глибокі сліди. Кожен крок треба рахувати. Кров на повіках допомагає бачити обриси рідного світу, але кроки все одно потрібно рахувати. Стрибок.

Невеличкий тихий будинок. Дивно, що жертва живе у цьому гніздечку — зазвичай Северин навідувався до маєтків, забитих по горище військовими. А тут було затишно, пахло здобою... Кроки потопали у килимах. Він підійшов до опочивальні, прислухався та принюхався.

Чоловік, спить. Поруч... жінка? Ні, дівчинка. Напевно, донька.

Диявол! Його не попереджали про доньку. Мала, напевно, побачила лихий сон, покинула своє ліжко і прийшла до татка...

Сіроманець дістав ножа та прослизнув у кімнату. Треба зробити все блискавично.

Велике сімейне ліжко, широкоплечий бородань у синій піжамі дихає тихо, повільно та глибоко. Поруч, під боком, завмерла білява дівчинка у нічній сорочці. Інколи його жертви спали з коханками чи дружинами, і це було значно легше...

Дівчинка розплющила очі та подивилася просто на нього.

Северин не вдягав масок. Не замислюючись, він посміхнувся, підніс пальця до рота та підморгнув. Мовляв, нехай це залишиться нашим маленьким секретом.

Серце шаленіло, тіло за мить укрилося потом. Зараз вона закричить — будь-яка дитина злякалася б незнайомця вночі біля ліжка — і доведеться вбити батька на її очах.

Але дівчинка посміхнулася та кивнула. Приклала пальчика до губок, розвернулася спиною, притулилася чоловікові лобом у бік та знову засопіла. Северин не ворушився незліченно довгі хвилини, не йняв віри, що це спрацювало.

Втекти? Так, він міг. Осавулі довелося б проковтнути цю невдачу. Але якщо він не зробить цього... Северин не знав, хто цей бородань — генерал, політик, учений, шпигун: ким би він не був, війна триватиме далі. Загине більше людей. І... Чорнововк уже не шукав собі виправдань, просто зробив крок, замахнувся та вдарив.

Вона, напевно, прокинеться від його судом, або від темної гарячої вологи. Здивується, що воно таке, побачить, звідки тече, почне торсати батька та кликати його, а потім закричить... Спогад про цю ніч переслідуватиме її до кінця життя.

І його також.

Чи це його призначення — вбивати татусів?

Северин розплющив очі. Безліч разів він бачив цей сон до стосунків із Ліною, та жодного разу не міг прокинутися раніше, ніж ударить лезо... Написана кров'ю сторінка, яку не видерти і не викреслити. Вперше він став проклятим у ніч срібної клямри, а вдруге — тієї безіменної ночі.