Тенета війни

Катря нагородила його дзвінким цілунком у щоку. Ярема зашарівся та вкотре подумав, як достобіса Щезнику пощастило. І зникати він уміє, і неймовірну дівчину за дружину взяв... Миттю стало соромно за такі думки, тож Ярема пішов до столу й накинувся на частування, аби заглушити прикрі відчуття.

Немир сів поруч із Вірою, біля неї одразу з'явився Савка й зосереджено вдихнув повітря над бенкетним столом, наступний стілець зайняв Пилип, а Гнат присусідився до Яреми. Молодята сиділи на чільному місці, проте до страв не торкалися — обоє були занадто схвильовані та лише захоплено витріщалися то одне на одного, то на гостей.

Утамувавши перший голод, Гнат підхопився та проголосив тост:

— За молодят!

— За молодят! — гуртом підхопила решта.

— Нехай Мамай допомагає, — додав Захар.

— Тільки не шлюбної ночі, — заперечив Гнат, а всі зустріли його слова сміхом. — Гірко!

Ярема перехилив чарку горілки, доки Северин та Катря у супроводі підбадьорливого галасу цілувалися, а потім підняли власні келихи. Шляхтич знову втупився у тарілку.

— Чого похнюпився, ясновельможний? — Гнат тицьнув його ліктем у бік.

— Про власне весілля думаю, — відповів Ярема. Несила було тримати все у собі. — Удесятеро чи вдвадцятеро пишніше, з купою шляхетних гостей, музик, розваг, гулянка на кілька днів... Але скажи мені, братику, який у тому сенс, якщо майбутня дружина мені не кохана? Не маю до неї жодної любові.

— Ох, Малюче, ти справді як малий, — закотив очі Гнат. — Вважаєш, багато людей одружилися з любові? Наївна твоя душа! Такі шлюби, як сьогодні, то виняток з усіх правил.

— А ти сам...

— Дарма переймаєшся, їй-бо, — провадив далі Бойко. — Наречена у тебе гарна, поживете трохи, народите малечу, потроху роззнайомитеся. Все! Стерпиться і злюбиться.

— У тебе так було?

— У всіх так було.

Захар підняв другий тост, Василь заволав про перший танок молодят. За кілька секунд він уже грав, і Северину нічого не залишалося, як підвестися та подати руку Катрі. Вони танцювали легко й обережно, Щезник рухався так виважено, ніби за партнерку мав порцелянову вазу. Ярема дивився на них і водночас бачив свій весільний танок, такий величний і такий сумний. Еней стверджує, що з часом усе налагодиться, а він серед них єдиний одружений, тож напевно знає, що каже... Шляхтичу довелося втішатися цими словами.

Після овацій молодята поцілувалися. З голови Северина впав дубовий вінок, який Савка з радісним вигукомпідхопив і нап'яв на гриву Ярового так блискавично, що той і відсахнутися не встиг.

— Червоний вовк знайде червоне кохання, — підморгнув брат Павич і здимів.

— Правильно, — Северин глянув на Ярему. — Ти наступний! Ну ж бо, штовхни промову, брате!

— Так! Промову нам! — підхопила Катря і войовниче махнула келихом соку.

Ярема зашарівся. Зазвичай йому легко вдавалися експромти на будь-яку тему, але не сьогодні.

— Любий братику, — почав Ярема. — Люба сестричко... Я щиро радий за вас! Дуже тішуся, що знайшли одне одного на вовчій стежці... та змогли втриматися разом.

Молоді швидко перезирнулися. Ярема помітив, як Северин стиснув її долоню, а Катря перестала посміхатися.

— Тримайтеся разом надалі... Попри все! Будьте такими щасливими, як сьогодні. Не завжди, бо завжди не вийде, але принаймні іноді. Адже на вовчій стежці зазвичай невесело... І самотньо... Але тепер вам буде легше торувати її. Разом. Навіть якщо поодинці... То все одно ви будете разом, — Ярема розгубився, замовк і підніс чарку: — До дна! Гірко!

— Гірко! — заголосили гості.

Щоразу, як молоді цілувалися, Мирося втирала сльози, наче побралися її рідні.

— Гарно сказав, — Гнат із повагою гепнув Ярему по плечу.

— Мого вчителя риторики вхопив би удар від цієї промови.

Василь знову заграв, тепер уже для всіх, і жваві від спожитого гості пішли в танок. Пилип тим часом уважно вислуховував Савку, який очманіло розмахував руками, сміявся та щось жебонів, часом зупиняючись та втуплюючись поглядом в одне місце.

— Малюче, — раптом поруч нього присіла Катря.

Він і не помітив, як вона підійшла.

— Іскро, — посміхнувся Ярема. — Вибач за недолугу промову. Але бенкет непоганий, еге ж?

— Промова була чудовою. Бенкет також чудовий. Дякую.

— То пусте! Не варто, — Ярема поскуб потилицю, виявив, що досі сидить у дубовому вінку, зняв та поклав його на стіл. — Мабуть, тобі вже всі казали, і я не змовчу: ти — прекрасна наречена.

— Дякую, Малюче. Кажуть, ніби дівчата мріють про цей день із дитинства, але то не про мене. Я мріяла отримати золоту клямру!

Ярема чемно розсміявся.

— А твоя промова... Дарма ти назвав її недолугою. Такі гарні слова! Останнім часом я стала надміру чутлива, — Катря насупила брови. — Знаєш, ми зі Щезником кілька разів розлучалися. Наше весілля — просто такий збіг. Випадок.

— Як і все у нашому житті, — відповів Ярема. — До чого ти ведеш, сестричко?

Вони ніколи раніше не розмовляли наодинці, ще й про особисте.