Теплий сніг

Позаду, з інтервалом у двісті метрів, розмірено похитуючись у автоматичному режимі, йшли іще два “махаони”. Останній через кожні п’ять кілометрів відстрілював у верхівки барханів віхи для зворотного шляху. “Махаони” звичайно здійснювали рейси між академмістечком і базами “Північний полюс” та “Південно-Західний хребет”, перевозячи вантажі й людей в автоматичному режимі за пеленгом. Та зараз це стало неможливим. Навіть допотопний компас у цьому клятому згорнутому просторі не хотів нічого показувати. Коли ж почали готувати бригади спеціального призначення для демонтажу станцій та підготовки їх для розміщення шкіл-інтернатів, то вималювалась вельми жалюгідна ситуація. Картографічна зйомка сніжанської поверхні свого часу була відправлена на Землю, копій не збереглось, і ніхто навіть приблизно не знав не те що відстані до станцій, але й у якому боці вони знаходяться. Казали, що Кратова, коли він про це дізнався, мало грець не вхопив. Він погрожував розігнати всю картографічну групу, проте виявилось, що її на Сніжані вже немає. Зйомку провадили студенти Картографічного інституту, еони зробили розмітку академмістечка та бази і відбули на Землю, забравши з собою всі матеріали для курсових робіт. І тепер шлях до баз доводилося прокладати заново, позначаючи його вішками.

- До речі, про анекдоти, - продовжив Суніта перервану зміною вахти пілота розмову. - Років зо три тому вільний бард Юрата Барвіт провів на Сніжані оригінальне дослідження виникнення та поширення анекдотів...

- Той самий? - здивувався Ноалі, - Засновник течії нового романтизму?

- Не знаю, можливо. Я в поезії не дуже-то петраю. Де він зараз, що з ним і чому він затримався тоді в нас на півроку, я теж не знаю. Чи то він шукав тут натхнення, чи то просто не встиг до відходу транспорту. Жінки влаштували Барвіту справжню облогу, і йому довелось чекати наступного рейсу. А втім, це не важливо. Головне - що він лишився.

Ярек зменшив екран заднього огляду, потім легенько попробував, як діють крила “махаона”. Величезна тінь на сніговій рівнині слухняно ковзнула вбік і повернулась на місце.

- О! Наш пілот, здається, починає приходити до тями! - почулося ззаду.

Ярек упівоберта розвернув крісло, щоб бачити одночасно і рубку і оглядові екрани.

- Скільки вже пройшли?

- Вісім тисяч, - відповів Ноалі. Ярек схвально присвиснув.

- Добре йдемо. Якщо курс правильний, години за три будемо над базою... То як там щодо анекдотів?

- Так! - вигукнув Суніта й засовався з кріслі, вмощуючись зручніше. - Отже, я зупинився на тому, що Юрата Барвіт лишився на Сніжані. Іще десь так з місяць жінки дарували його своєю увагою, але потім ажіотаж упав, і Юрата залишився наодинці зі своїм натхненням. Я гадаю, що якраз це і штовхнуло його на подібне дослідження. Саме тоді Друа провадив якийсь тонкий експеримент і зажадав від Ради накласти вето на Д-зв’язок, тому що збурення, що виникали при проколюванні простору Д-посилкою, заважали йому. Добро він одержав, і настали три місяці Великого сніжанського мовчання.

- По-моєму, йшлося про анекдоти, - перервав його Ярек.

- Саме до цього я й веду. Отже, як я вже казав, настало Велике сніжанське мовчання, яке для наміченого Юратою дослідження виявилось дуже доречним. Він виходив із того, що анекдоти знають усі, але ніхто не знає їхніх авторів. Населення на Сніжані в той час було невелике, тисяч п’ять, такий собі замкнений світ, на три місяці відірваний від Всесвіту. І в цьому замкненому світі з’явилися нові анекдоти. Заінтригований цією народною творчістю, Юрата взявся за пошуки таємничих авторів і почав методичне опитування: хто, від кого і коли почув новий анекдот. Спочатку ланцюжок його досліджень закінчувався екіпажем останнього транспорту або Д-зв’язковими, що посилались на розмови з іншими позапланетними станціями. Однак чим більше часу минало з моменту відбуття транспорту зі Сніжани й останнього сеансу зв’язку, тим частіше ланцюжок почав замикатися сам на себе. Причому - і це Юрату дещо збентежило - ланцюжок іноді замикався на ньому самому. Тоді Барвіт припинив будь-яке посередництво в передачі анекдотів, і тут сталося неймовірне: ступінь замикання ланцюжка на ньому зріс майже до ста процентів, а з датами почало таке коїтися, що він у відчаї мусив кинути свої опитування. На щастя, саме тоді на Сніжану прибув транспорт, і Юрата поспіхом на ньому ретирувався, як він сам казав, поки ще не з’їхав з глузду.

- Ну, а мораль? - поцікавився Ярек, мигцем глянув на екран і осікся. Не екрані заднього огляду виднівся повільно віддаляючись за обрій, сферичний дах бази. - Так скільки по розрахунках у вас до бази? - швидко запитав він у Ноалі.

- Біля одинадцяти тисяч.

- А пройшли?

- Майже дев’ять.

- Добре вирахувано, - крізь зуби процідив Ярек, різко повернувся разом із кріслом і поклав “махаон” у крутий віраж.

- Що ти робиш?! - тільки й устиг вигукнути Суніта, як його викинуло з крісла, і протилежна стінка рубки, м’яко замортизувавши, прийняла його на себе.

- Що роблю? - перепитав Ярек і увімкнув панорамний огляд. - Не хочу дати привід для чергового анекдоту. Поглянь ліворуч.