terri-pratchet-pravda

- Ми не стежимо за вами. Ми відстежуємо, що з вами станеться, – сказала сержант Ангва.

- Через оце, – додав Ваймз, ляснувши долонею по газеті.

- Але я не роблю нічого поганого, – заперечив Вільям.

- Ви хочете сказати, що не робите нічого незаконного, – сказав Ваймз. – Хоча й з біса близькі до цього. Та головне – інші можуть не виявити до вас тих доброти та розуміння, що їх виявляю я. Все, що я такому разі просив би – це щоб від вашої крові потім не довелось відмивати пів-міста.

- Я постараюся.

- Тільки не пишіть цього.

- Згода.

- І не пишіть, що я сказав вам не писати.

- Добре. А чи можу я написати, що ви сказали мені не писати про те, що ви сказали… – Вільям затнувся. Вулкан почав прокидатися. – Жарт.

- І не видурюйте інформацію у моїх підлеглих.

- І не пригощайте капрала Гноббса собачим кормом, – додала сержант Ангва. Вона обійшла Ваймза й зазирнула йому через плече. – «І правда зробить вась вільними»?

- Одруківка, – коротко сказав Вільям. – Що мені ще не варто робити, командоре?

- Просто не плутайтесь під ногами.

- Я це собі запи… запам’ятаю, – сказав Вільям. – Але дозвольте поцікавитись: що я з цього матиму?

- Я – командор Варти, і ввічливо вас прошу.

- Це означає…

- Що я можу попросити й неввічливо, пане де Ворде, – Ваймз зітхнув. – Послухайте, невже так важко зрозуміти мою позицію? Скоєно злочин. В Гільдіях неспокійно. Чули приказку про трьох гетьманів? Зараз їх сто три. А тим часом капітан Морква та ще купа людей, яких мені так не вистачає, мусять охороняти Еліптичний кабінет і службовців палацу – тобто в мене зв’язані руки на інших напрямках. І я мушу давати всьому цьому раду… водночас активно підтримуючи громадський порядок. Крім того, в моїй в’язниці знаходиться Ветерані. І Тулумбас…

- Але хіба він – не жертва, командоре?

- Його лікує один з моїх людей.

- Тобто це не звичайний лікар?

Погляд Ваймза прикипів до записника.

- Лікарі нашого міста – прекрасні люди, – рівно заговорив він, – і я не стерпів би, якби хтось написав про них щось погане. Просто так сталося, що один з моїх співробітників має… особливі навички.

- Тобто може відрізнити зад від ліктя?

Ваймз виявився гарним учнем. Він промовчав з абсолютно незворушним виразом обличчя.

- Дозвольте ще одне запитання? – спитав Вільям.

- Наскільки я розумію, вас все одно не утримати.

- Ви знайшли пса Правителя?

Знову – цілковита незворушність. Але тепер Вільямові видалося, що за цим обличчям закрутилися одразу десятки коліщат.

- Пса? – перепитав Ваймз.

- Здається, його звали Гав, – сказав Вільям.

Ваймз продовжував байдуже дивитись на нього.

- Якщо не помиляюсь, тер’єр, – сказав Вільям.

Ваймз і оком не змигнув.

- Чому з підлоги стирчала арбалетна стріла? – спитав Вільям. – Мені це здається незрозумілим, якщо тільки не припустити, що в кімнаті був хтось іще. Стріла сиділа глибоко, тож це був не рикошет. Стріляли у щось на підлозі. Можливо, у щось висотою з собаку?

На обличчі командора не ворухнувся жоден м’яз.

- І потім – м’ятний запах у кабінеті, – продовжував Вільям. – Це була справжня загадка. І тоді я подумав: можливо, хтось не хотів би, щоб його вистежили за запахом? Можливо, цей хтось теж чув про вашого перевертня? Хіба фляжка м’ятної олії, розлита на долівку, не змішала б вам карти?

Ось воно – ледь помітний зблиск очей у ту мить, коли Ваймз кинув погляд на якісь папери перед собою. У вишеньку! – подумав Вільям*.

Врешті-решт, ніби піфія, що промовляє тільки раз на рік, Ваймз сказав:

- Я вам не довіряю, пане де Ворде. І щойно зрозумів, чому. Не лише з тієї причини, що ви спричиняєте проблеми. Розбиратися з проблемами – це моя робота, за це мені платять і через це я маю дозвіл на носіння обладунків. Але перед ким несете відповідальність ви? Я мушу відповідати за те, що роблю – хоча хай мені грець, якщо я наразі знаю, перед ким. Але ви? У мене складається враження, що ви вільні робити будь-які дурниці, які вам тільки заманеться!

- Гадаю, я несу відповідальність перед правдою, ваша милосте.

- Та невже? І як саме?

- Даруйте?

- Якщо ви збрешете, правда прийде і дасть вам ляпаса? Я вражений. Звичайні люди, як от я, несуть відповідальність перед іншими людьми. Навіть Ветерані постійно озирався… озирається на Гільдії. А ви – ви несете відповідальність перед Правдою! Яка краса. Де вона живе? Вона читає вашу газету?

- Він, – сказала сержант Ангва. – Здається, є бог правди.

- Навряд чи в нього велика паства, – відрубав Ваймз. – Крім хіба що нашого приятеля, – він знову втупився у Вільяма поверх своїх зчеплених пальців, і коліщатка знову закрутились.

- Припустімо – лише припустімо – у вашому розпорядженні опинилося б зображення певного собаки, – заговорив він. – Ви могли б його надрукувати?

- Йдеться про Гава, чи не так? – спитав Вільям.

- Могли б чи ні?

- Поза всяким сумнівом.

- Нам було б цікаво дізнатися, чому він загавкав перед… пригодою, – сказав Ваймз.

- І якби ви його розшукали, капрал Гноббс поспілкувався б із ним тою собачою мовою, еге ж? – спитав Вільям.

Ваймз знову набрав вигляду статуї.

- Ми могли б дістати цей малюнок протягом години, – сказав він.