ТИСЯЧА ДОРІГ

- Я була на пару років старша, як ось ти тепер, коли діда, себто мого тата, забрали на війну. Мама залишилася з п'ятьма дрібними дітьми. їй треба було не лиш нас доглядати, але й поле обробити. Поки були коні, давала якось собі раду. Потім прийшло військо, зареквірували коней, ще й збіжжя ограбили. Добре що хоч успіла трохи заховати, а то були б бідували. Я з мамою вставала досвітками та йшла до комори молоти борошно на жорнах. Треба було й з тим ховатися, бо й жорна відбирали. А вже який був страх, як прийшли мадяри! Вони вважали нас за москалів і вішали кожного, хто назвав себе русином. - Замовкне, а далі промовить у задумі: - Ви, діти, не знаєте горя.

Тоді я забувала про дітей на вигоні й мазком уяви малювала картину дідівського подвір'я в Розворянах, звідкіля походила мати... Ось співають другі півні, ще добре не розвиднілось, а з хати виходять нишком бабуня з дівчинкою, моєю мамою. Вони крадуться напівтемрявою через подвір'я до комори. Там, примкнувши за собою двері, беруться молоти зерно на жорнах. Ці жорна й дотепер стояли в баби... Не догадувалась мати, що ввечері, коли я лягала до сну, ще раз передумувала почуте від неї вранці і до болю шкода мені ставало її і бабуні, і тих, що їх безвинно вішали, і всіх людей, яким довелось пережити ту страшну війну.

Перша світова війна... Скільки ж я наслухалась про неї в дитинстві! Бувало, зимовими вечорами навідаються до тата сусіди, скрутять собі на папірцях "Калини" цигарки, й ні від чого спитає один одного: а ти пригадуєш собі того Данила з-під Рогатина, що був з нами на фронті в італії? і стануть пригадувати, стануть нарікати на "таліянів", котрі, безбожні, на самий Великодень прали білизну, дарма що в їхній країні осідок самого папи римського. То знову розповідають, як воно було "за України", коли одні обороняли Львів, а інші грабували вагони на станції. Війна залишила на них сильний відбиток, говорили так, наче б воно діялось тільки вчора. Зате мені здавалося, що та війна з усіма її страхіттями то вже давня історія. Дійсність, однак, помалу витісняла минуле на задній плян, і розмови набирали іншого змісту.

— Понавозили до нас мазурів, пани вділили їм най вро жай нішу землю, а ми ось душимося на клаптиках і навіть купити нам заборонено у пана...

— "Вони", поляки, хочуть зробити з нас перекинчиків, кажуть перенести метрику до костьолу, тоді дістанеш роботу на фабриці.

Мова заходила про фабрику виварювання залізничних порогів, збудованої за селом. її високий червоний комин домінував над всією околицею і своїм могутнім гудком зранку й увечері визначував початок і кінець робочого дня. Опісля за деякий час на дорозі попри нашу хату появлялись гуртки втомлених, обсмолених тиром робітників, що поверталися з роботи.

***

Село Задвір'я лежить за тридцять кілометрів на схід від Львова. Воно простяглось уздовж трьох доріг, що променями сходяться в селі, а далі розповзлося на всі сторони рівними й покрученими вуличками. Це велике й багате село, з усіма догідними установами та залізничною станцією. Ним проходила головна маґістраля зі Львова на схід, яка розгалужувалась у Краснім на дві відноги - Броди і Тернопіль. В середині села красувалася у вінку кленових дерев чепурна дерев'яна церква, а при "гостинці" виструнчився гострою вежею костьол. У селі було дві школи, початкова й семиклясівка. В Задвір'ї також був осідок збірної громади, уряд поліції, поштовий уряд і яких шість крамниць та ще й млин, тартак, ну й фабрика за селом. Смерічкова алея вела від костьолу в поміщицький двір, де проживав поміщик Богдан, маєтки якого простягалися на три сусідні села.

Назагал задвір'яни були хліборобами. Багато їх тяглось у четвер возами на ярмарок до Глинян, з якими в'язала село давня торговельна традиція. Але за моїх часів уже помітно зросла робітнича верства і з'явився значний прошарок інтелігенції. Завдяки догідній комунікації, село втримувало живий зв'язок зі Львовом. Доволі багато молоді доїжджало на навчання в середніх школах, а також чимало працювало у Львові. Близький контакт з містом впливав на побутову культуру села. Ношу, яку ще зберігали в довколишніх, віддалених від залізниці селах, у нас давно замінив міський одяг, а також зникли деякі старовинні звичаї.

Таким же різнорідним був і національний склад населення. Корінними жителями були українці, але жило там також кільканадцять старих польських родин і трохи жидів, розмовною мовою яких до Першої світової війни була українська. Потім, у наслідок ворожої політики польського уряду супроти українців, настало відчуження колись зжитих одні з одними і часто кровно споріднених польських та українських родин.