ТИСЯЧА ДОРІГ

У пам'яті закарбувався листопадовий вечір, слабо освітлена алея Єзуїтського парку, якою ми поверталися з бібліотеки... Усе запам'яталось, навіть шерех сухого листя під ногами перехожих. Вечір бо цей накреслив напрям мого життя. На тій алеї з'явилась перед очима фата моргана. Я вся була під враженням прочитаної Галини, вона й у школі не сходила мені з думки, снилася ночами. Звірилася про це Олі. Потім попросила:

- Порадь, що могла б я робити і чим послужити своєму народові?

Вона помовчала і вiдкаказала:

- Поки щось робити, треба наперед пізнати його, народ. Є такі гуртки, в яких вивчають правдиву, не фальшовану, як у школі, історію України.

- Як мені їх знайти? - наполягала я.

- Хочеш - поможу тобі. Будемо вивчати історію, а далі сама побачиш.

Відтоді ми регулярно проводили раз на тиждень вишкіль-ні сходини. Взявшись під руки, бродили вулицями міста, де під брязкіт трамваїв я переповідала їй завчений матеріял з історії України. Деколи вона розповідала мені про Організацію Українських Націоналістів, про УВО, але тоді мені навіть на думку не спадало, що мій вишкіл мав якийсь стосунок до тих організацій. Аж поки одного вечора, коли ми проходжувались горішньою Городецькою, я вперше почула від Ольги суворе: "Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за неї". Вона вручила мені до вивчення "Декалог", написаний її рукою на аркушику.

- Тепер ти в Юнацтві ОУН. Затям собі твердо: нікому не смієш про це звіритися.

Дуже важко в чотирнадцять років життя носити велику таємницю в душі. Вона розчавлювала мене неспівмірним на мій вік зобов'язанням, і мені до болю хотілось поділитися нею з найближчою людиною, з мамою. Але я пам'ятала: не смієш сказати нікому.

Тепер мій вишкіл поширився на інші ділянки українознавства. Крім історії, вивчала географію України в її етнографічних межах і літературу, передовсім твори, заборонені со-вєтським режимом. Тоді я вперше ознайомилася з творами Миколи Хвильового, прочитала його Вальдшнепи. Зважаючи на призначену їм ролю, вишколи повинні були проводитись під, сказати б, патріотичним прожектором. Доля, однак, післала мені Олю, непересічну молоду людину, яка інтелектуальним рівнем і начитаністю, а також глибокодумністю випередила багатьох своїх ровесниць. Кожного разу, після перевірки проробленого матеріялу, ми дискутували над завченим. Саме тоді, під час розгляду і опрацювання матеріялу, в Ольги спалахувала іскра оригінальности враз із допитливістю дослідника. Пізніше я мала старших віком вишкільниць, з більшим, як в Ольги, досвідом, але в моїй пам'яті її образ не потьмянів, вона назавжди посіла в ній своє місце.

Моє покоління наполегливо шукало відповіді на питання про причини нашої бездержавности. Нам важко було зрозуміти, чому по стількох героїчних змаганнях, бунтах і революціях ми не створили й не закріпили державної структури. В чому крилося лихо, чого нам бракувало? Власне цьому питанню присвячували багато часу на наших юнацьких вишколах. Самопізнання зміцнювало патріотизм, але воно також вигострювало свідомість нашого рабського статусу, твердо втоптаного в історію, яку залишили нам у спадок батьки, діди і прадіди.

Особливо дошкульно ми сприймали поразку недавніх визвольних змагань під час Першої світової війни і не могли простити батькам того, що воля виховзнулась їм з рук. У такому наставленні були готові приєднатися до Юнацтва ОУН, яке плекало почуття гідности й себевартости: "Будь гордий з того, що ти спадкоємець боротьби за славу Володимирового тризуба". При наборі до Юнацтва клясова приналежність кандидата не відігравала жодної ролі. Головну увагу зверталося на характер юнака, його поведінку й також на те, як він навчавсь у школі, тобто на його здібності.

Через деякий час мене перебрала від Ольги учениця вищих клясів, Нуся Стецько, під псевдом Сіра. Опісля мені стало відомо, що Нуся була провідницею Юначок на середню школу ч. 1. Вона далі вела зі мною вишкіл українознавства й рівночасно провела організаційний вишкіл, щоб запізнати мене із завданнями і програмою Організації Українських Націоналістів. Всі ці знання мали скріпити нас духово і підготувати до боротьби за незалежність. Програма й вимоги, що їх ставлено до юнака, зроджували у мені конфліктні почуття. Я подивляла тих, що здатні дотримати всіх норм, і сумнівалася, чи мені, з боязкою вдачею, справді місце серед тих обранців.