Трагедія в трьох діях

– Ну, можливі інші варіанти. Ви ж знаєте, що в будинку є таємний хід. Міс Саткліфф мені про нього розповідала, а сер Бартолом’ю обіцяв показати. Вбивця міг дати Еллісу гроші й показати йому вихід з будинку – зайти з ним у тунель, а там убити. Це могла зробити і жінка. Вона могла вдарити його ножем ззаду, а потім просто покинути тіло й повернутися. І ніхто б нічого не дізнався.

Сер Чарльз задумливо похитав головою, але більше не спростовував гіпотези Еґґ.

Містер Саттертвейт був певен, що Картрайт теж відчув щось, знайшовши листи в кімнаті Елліса. Він згадав, як акторові стало якось моторошно. Певно, він теж подумав, що Елліс помер…

Містер Саттертвейт подумав: «Якщо Елліса вбили, ми маємо справу з дуже небезпечною людиною… Так, дуже небезпечною…» Раптом він відчув, як у нього по спині пішов мороз…

Людина, яка вже вбила тричі, не вагаючись вб’є знову…

Вони були в небезпеці. Всі вони – сер Чарльз, Еґґ і він.

Якщо вони з’ясують забагато…

До тями його привів голос сера Чарльза.

– Я дечого не зрозумів у вашому листі, Еґґ. Ви говорили, що Олівер Мендерз у небезпеці, що поліція його підозрює. Я не розумію, як він може викликати у них бодай найменші підозри.

Містеру Саттертвейтові здалося, що Еґґ схвилювало це запитання. Йому здалося навіть, що вона почервоніла.

«Ага, – подумав містер Саттертвейт, – подивимося, як ви з цього виплутуватиметеся, юна леді».

– То було дурне припущення, – сказала Еґґ. – Я заплуталася. Я подумала, що з огляду на те, як Мендерз з’явився на вечері, під – вірогідно – вигаданим приводом, поліція може його запідозрити.

Сер Чарльз з легкістю повірив цьому поясненню.

– Так, – мовив він, – розумію.

Тоді заговорив Саттертвейт.

– А привід був вигаданий? – запитав він.

Еґґ повернулася до нього.

– Що ви маєте на увазі?

– Ну, то була дивна аварія, – сказав містер Саттертвейт. – Я подумав, що коли привід вигаданий, то вам може бути про це відомо.

Еґґ похитала головою.

– Не знаю, я про це не думала. Але навіщо Оліверу вдавати, що він потрапив у аварію, якщо аварії не було?

– Ну, можливо, в нього були причини, – припустив сер Чарльз. – Цілком природні.

Він усміхнувся їй. Еґґ залилася фарбою.

– О, ні, – сказала вона. – Ні.

Картрайт зітхнув. Саттертвейту здалося, що його друг неправильно розтлумачив її зніяковіння. Коли той знову заговорив, то видавався сумнішим, старішим чоловіком.

– Ну, – почав він, – якщо ваш друг у безпеці, нащо тоді я?

Еґґ швидко підійшла до нього і схопила за рукав пальта.

– Ви не можете поїхати знову. Ви ж не збираєтеся здатися? Ви знайдете правду – правду. Я нікому більше не вірю, але ви можете з’ясувати правду. І з’ясуєте.

Вона говорила цілком серйозно. Хвилі її енергії напливали й закручувалися коловертю у старомодній кімнаті.

– Ви вірите в мене? – запитав сер Чарльз. Він розчулився.

– Так, так, так. Ми з’ясуємо правду. Ви та я.

– І Саттертвейт.

– Звісно, і містер Саттертвейт, – байдужо сказала Еґґ.

Містер Саттертвейт тихцем усміхнувся. Зважала на нього Еґґ чи ні, а він не збирався лишатись осторонь. Він захоплювався загадками та спостереженням за людською натурою і за закоханими. А в цій справі змішалися всі три компоненти.

Сер Чарльз сів. Його голос звучав інакше. Тепер він був режисером-постановником п’єси.

– Спершу слід прояснити ситуацію. Чи вважаємо ми, що Беббінґтона й Бартолом’ю Стренджа вбила та сама людина?

– Так, – підтвердила Еґґ.

– Так, – погодився містер Саттертвейт.

– Чи вважаємо ми, що друге вбивство витікає з першого? Тобто, чи вважаємо ми, що Бартолом’ю Стренджа вбили, щоб запобігти оприлюдненню певних фактів першого вбивства і пов’язаних з ними підозр?

– Так, – в унісон сказали Еґґ і містер Саттертвейт.

– Тоді нам слід розслідувати перше вбивство, а не друге…

Еґґ кивнула.

– На мою думку, ми навряд чи зможемо розплутати перше вбивство, доки не знайдемо мотиву. З мотивом буде складно. Беббінґтон був незавадним, приємним добрим чоловіком, у якого, здавалося б, на світі жодного ворога не було. А втім, його вбили, а для вбивства все ж мають бути причини. Їх нам і треба знайти.

Картрайт замовк, а потім промовив своїм звичайним голосом:

– Зосередьмося на цьому. З яких причин людей убивають? Найперше – це, певно, гроші.

– Помста, – сказала Еґґ.

– Манія вбивства, – додав містер Саттертвейт. – Але навряд чи у цьому випадку діяв маніяк. Ще є страх.

Чарльз Картрайт кивнув. Він записував версії на клаптику паперу.

– Здається, це повний перелік, – сказав він. – Отже, гроші. Чи виграв хтось від смерті Беббінґтона? Чи були в нього гроші або мали невдовзі з’явитися?

– Мені здається, це маловірогідно, – мовила Еґґ.

– Мені теж, але краще розпитати місіс Беббінґтон.

Наступне, помста. Можливо, Беббінґтон когось скривдив – у молодості, наприклад? Одружився з жінкою, в яку був закоханий інший? З цим теж треба буде розібратися.