Трагедія в трьох діях

– Та просто нишпорили, от і все, – так пояснив це сер Чарльз.

– Ви шукали, – вів інспектор далі, – і знайшли. Не скажу, що ваша знахідка надто здивувала мене. Розумієте, якщо Елліс не вбивця, в його втечі однаково є причини, і я постійно тримав у голові те, що він міг когось шантажувати.

Але їхнє відкриття все ж принесло користь. Полковник Джонсон вирішив зв’язатися з поліцією Лумута. Смерть Стівена Беббінґтона однозначно потребувала розслідування.

– Якщо з’ясується, що він помер від отруєння нікотином, навіть Кроссфілд погодиться, що дві смерті пов’язані, – сказав сер Чарльз, коли вони мчали в Лондон.

Він досі був трохи засмучений тим, що довелося передати інформацію поліції.

Містер Саттертвейт заспокоював його, пояснюючи, що інформацію не оприлюднять і не видадуть пресі.

– Злочинець нічого не знатиме. Пошуки Елліса не припинятимуться.

Сер Чарльз погодився: саме так усе й було.

Він пояснив Саттертвейту, що, прибувши в Лондон, збирається зв’язатися з міс Еґґ Літтон-Ґор. Вона писала йому з Белґрейв-сквер. Актор сподівався, що вона й досі там.

Містер Саттертвейт бурхливо підтримав цю ідею. Йому й самому хотілося побачити Еґґ. Вони зійшлися на тому, що зателефонують їй, щойно опиняться в Лондоні.

Дівчина досі була в місті. Вони з матір’ю жили в родичів і збиралися повертатися в Лумут десь за тиждень. Еґґ з легкістю погодилася повечеряти з джентльменами.

– Прийти сюди вона, певно, не зможе, – сказав сер Чарльз, оглядаючи свою розкішну квартиру. – Її матері це може не сподобатися, чи не так? Звісно, ми могли б викликати міс Мілрей, та мені б не дуже хотілося. Правду сказати, поряд із нею я якось напружуюся. У неї все так розкладено по полицях, що в мене розвивається комплекс меншовартості.

Містер Саттертвейт запропонував зібратися в нього. Зрештою вони домовилися повечеряти в «Берклі», а потім, якщо Еґґ захоче, продовжити деінде.

Саттертвейт одразу помітив, що дівчина схудла. Її очі здавалися більшими, більш блискучими, а підборіддя загострилося. Обличчя бліде, під очима кола. Але вона й досі була чарівна й по-дитячому затята.

Вона сказала серові Чарльзу:

– Я знала, що ви приїдете…

В її тоні чулося: «Тепер, коли ви приїхали, все буде добре…»

Містер Саттертвейт подумав собі: «Ні, вона не була впевнена, що він приїде, вона зовсім не була впевенена. Чекала як на голках, до смерті хвилювалася». І ще: «Цей чоловік узагалі розуміє, що діється? Актори зазвичай марнославні… Він розуміє, що дівчина по вуха в нього закохана?»

Йому подумалося, що це дивна ситуація. Те, що сер Чарльз був до нестями закоханий в дівчину, не викликало сумнівів. І вона так само була закохана в нього. Але сполучною ланкою між ними – ланкою, за яку вони шалено трималися, – було звіряче подвійне вбивство.

За обідом розмовляли мало. Сер Чарльз розповідав про свою подорож за кордон. Еґґ говорила про Лумут. Якщо бесіда застигала, містер Саттертвейт їх рятував. Після вечері вони пішли до Саттертвейта.

Містер Саттертвейт жив на набережній Челсі. Чоловік мав великий будинок, де було багато витворів мистецтва. Картини, скульптури, китайська порцеляна, доісторичні глечики, слонова кістка, мініатюри й багато чіппендейлівських і гепплвайтських меблів. Тут панувала атмосфера затишку й порозуміння.

Еґґ Літтон-Ґор нічого не бачила, нічого не помічала. Вона кинула пальто на стілець і сказала:

– Нарешті. Тепер розкажіть мені все.

Вона зі щирою цікавістю слухала, як сер Чарльз розповідав про їхні пригоди в Йоркширі, і зойкнула, коли він дійшов до епізоду зі здирницькими листами.

– Ми можемо тільки гадати, що було потім, – закінчив сер Чарльз. – Ймовірно, Еллісу заплатили і допомогли втекти.

Але Еґґ похитала головою.

– О ні, – промовила вона, – хіба ви не розумієте? Елліс мертвий.

Обидва джентльмени застигли від здивування, та дівчина повторила свою фразу.

– Звісно, він мертвий. Саме тому він так успішно зник, саме тому ніхто не може його знайти. Він забагато знав, от його і вбили.

І хоча ніхто з чоловіків досі над цим не розмірковував, вони мали визнати, що це могло виявитися правдою.

– Але послухайте, люба, – сперечався сер Чарльз, – легко сказати «Елліс мертвий». А де в такому разі тіло? Дворецький важив не менш як 75 кілограмів.

– Я не знаю, де тіло, – сказала та. – Хіба мало місць?

– Я б так не сказав, – пробурмотів Саттертвейт. – Я б так не сказав…

– Місць чимало, – наполягала Еґґ. – Ну, наприклад… – Вона на мить замислилася. – Горища, там купа горищ, на які ніхто не ходить. Він може бути в якійсь скрині на горищі.

– Навряд чи, – мовив сер Чарльз. – Але, звісно, не неможливо. В такому разі його знайдуть… просто не одразу.

Уникати неприємних розмов було не в характері Еґґ. Вона одразу почала розвивати думку сера Чарльза.

– Запах поширюється вгору, не вниз. Тіло в підвалі знайдуть скоріше, ніж на горищі. І в будь-якому разі сморід довго списуватимуть на дохлого щура.

– Якщо ваша теорія правильна, то вбивця – чоловік. Жінка не змогла б пересувати тіло по будинку. Власне, і чоловікові теж було б непросто з цим упоратися.