Трохи пітьми

5. «Тішся, бо скоро прийде кінець твому щастю». Особливо сподобалась мені остання – по-чоловічому проста, рішуча і категорична. Я пішов на офісну кухню, зготував собі чаю й вийшов з паруючим горням на невеликий пожежний балкончик, де зробив пару хапок дусту зі штахети. Я міг не турбуватися, що мене хтось помітить. Я знав, що, крім мене, періодичино покурювали ще два співробітники і наш зав. Не знаю, правда, чи робив він це на роботі. Але не в тому річ. Сьогодні був такий день, що здавалося, мене помістили у паралельний вимір: хоч і я всіх бачу, і сам наче на виду в усіх, однак ми – я і вони – не перетинаємося. Почував себе привидом.

Дощ барабанив по бляшанім піддашку. Іскристі краплі падали на арматурні поручні балкончика. Все набрало особливого забарвлення й контурів, хоч я ще не курив, а тільки взяв горбатого до рук.

Зробив затяжку, другу. Зрозумів, що торкнуло (причому неслабо… ой, в натурі неслабо), і сказав собі під ніс: «Пєрвий пашол». Мобіла завібрувала – прийшло якесь повідомлення. Воно було від адресата 777. Напевне, з інтернет-клубу.

«ЦЕ ТИ тішся, бо скоро все закінчиться ДЛЯ ТЕБЕ. Я ТОБІ ПОРОБИЛА. ЛОРНА»

Спочатку я не в'їхав у зміст послання. Потім, коли в'їхав, спробував закритися (не знаю, як іще це описати), зробитися недоступним для інформації за допомогою відчуття, ніби Лорна належить одному світу, світу людей, а я іншому – світу привидів. Але не втерпів. Перечитав повідомлення ще раз і з деякою навіть панікою виявив, що Лорна ТУТ, теж у цьому світі привидів. І її слова та дії навіть більше пристосовані для ЦЬОГО, ірраціонального часу сновидінь, в який мене закидує від недосипання, від накуру та ще в такий день, з притлумленим світлом, як оце нині. Я збагнув, що перебуваю на території суперника. А ще утямив, що затіяв прикру кашу.

Дома у поштовій скриньці лежав конверт без адреси відправника. Наплічна сумка, що я тримав за шлейку в одній руці, була важкою від продуктів. Я поклав листа до кишені й відкрив його вже в квартирі. В конверті виявився принт-скрін з Google Earth – супутникова фотографія, на якій якраз помістився центр міста – квартал, де я мешкаю, і той, де мій офіс. Водостійким маркером мій будинок було позначено чорною точкою і стрілкою з підписом: йостек. Все це діло гарно обрамлене пречудовою пентаграмкою. І кілька приголосних поруч: шбтздх!

Я знав, це був прийом із магії, яку «вивчала» Лорна. Свою команду такий «маг» мав записувати у зашифрованому вигляді, викидаючи голосні. Здогадатися, що там було закодовано, не складало труднощів: «шоб ти здох». І знак оклику. «Іди нахуй, відьма!» – сказав я вголос і показав кілька факів Невидимим істотам довкола мене. От же запара, нахріна я перший почав? Це ж який напряг тепер буде. Вона мені оголосила війну.

Можливо, я ще зможу виправити ситуацію і провести переговори. Якщо не дружба, то хоча б якийсь статус-кво.

Сідаю я на табуретку, стикаючись із думкою, що кухню маю на диво необжиту. Запалюю легку «Lucky strike» і набираю одним пальцем повідомлення.

1) «вибач, я сьогодні був накурений цілий день. Не знаю, що найшло (…)»

2) «(…) тому, будь ласка, не бери до серця, я не хотів тебе образити (…)»

3) «(…) вибач, будь ласка, я не шукаю собі ворогів ти розумієш про що я»

Який жалюгідний тон ввечері після тих хоробростей, що вдень… Лорна любить, коли їй лижуть нижче спини, і саме в цю хвилину я відчув, що морально готовий трохи прогнутись і трохи лизнути, аби лиш не вступати у це виснажливе протистояння.

За якийсь час пройшла наступна серія.

«Сигілу отримав?» от: Лорна

Ответ: «Дя» от: Йостек

«Тоді іди нахуй зі своїми вибаченнями» от: Лорна

Все ясно, думаю собі, але відповідати вже не маю сил. «Сигілу» – аркуш з персональною анафемою і «побажаннями всіх благ» – роздратовано зминаю і жбурляю до мийки.

Поки я готував собі їсти, думки крутилися довкола них – Лорна і Жанна. Лорна + Жанна. Я міг тільки уявляти собі, чим вони там займаються в цій брудній Лорниній халабуді. Щодо моєї педантичної, як дехто вважає, любові до порядку й чистоти, Лорна висловилася в тому сенсі, що це від сексуальної закріпаченості. За допомогою банана вона запропонувала вдовольнити мене так, як, на її думку, я підсвідомо хотів, але не наважувався попросити. Такі провокації характерні для Лорни.

Господи, що вона узріла в Жанні? Які приховані інстинкти вирішила допомогти їй вивільнити з підсвідомості?

Вперта і всезнаюча, вона мене дратувала на відстані. У серці нив розпач за Жанною. Зрадили.

Від цих думок (або від недосипання, або на відхідняку від трави) в мене розболілася голова. Щось давило на мене.