Читаем Трохи пітьми полностью

І відразу прокинувся. Ніч злетіла, мов мить. Верхнє світло У спальні чомусь горіло. Напевне, звечора я був такий сонний, що забув погасити, так і ліг. Наступної секунди я вже стояв на кухні, геть не пам'ятаючи, як там опинився. Тут теж горіло світло і панував безлад, все було поперекидане догори дном. Холодильник відчинений і вимкнений з розетки. Якісь старі засмерджені продукти, подібних до яких я ніколи не тримав у себе в морозильнику, валялися на підлозі в калюжах талої води, на столі, в мийці. У відчаї я глянув на годинник, але, так і не розібравши, котра година, почав хаотично прибирати. Знову натягнуло сирістю з балкону. Чорт, я ж пам'ятаю, що закривав двері на цей балкон. Що, на біса, коїться? Я почав гарячково згрібати гори тютюнових недопалків у миску із прокислою кашею, яку знайшов на підлозі, але бичків і попелу так багато, він обліплює мені руки. Сверблять очі, я тру їх брудними руками, замурзуючи й обличчя собі мокрим попелом.

Я знову відчув сильний холод знадвору.

На бога, я ж тільки-но закривав цей клятий балкон!

Розвернувся туди, і мене стьобнув жах: на балконі стояла Лорна. Це від неї віяло холодом. Вона вхопила мене за руки (які у неї довгі, довгі руки) і почала тягнути до себе, в холод. Мене спаралізувало, я не міг поворухнутися, тільки відчував, як поступово німіють, затерпають передпліччя, плечі, горло… Коли я відчув, як вже німіє язик, перетворюється на мокру дерев'яну колоду в роті, отут нарешті я прокинувся. Зубами я стискував край підковдри, геть мокрої від моєї слини.

Я почав розтирати занімілі від довгого лежання на них руки, розтирав щоки, вуха, шию. Все тіло затерпло.

Світло не горіло. Я побіг на кухню – двері на балкон зачинені, холодильник теж, стоїть, акуратно працює, помитий ще на минулому тижні. Але все одно, чіпкий жах зі сновидіння не відступав від мене: я тілом, фізично продовжував чути на собі погляд Лорни зі сну.

Я повмикав світло у цілій хаті й включив телевізор. Годинник показував пів на другу ночі. Та в мені клекотав такий гормональний ураган, що я не міг всидіти на місці. Щоб якось викинути з себе цей шал, упав на кулаки й почав віджиматися від підлоги. Взагалі-то, я віджимався від підлоги в кращому випадку раз на тиждень, а то й два, нехтував цим. А тут без перепочинку я відтиснувся шістдесят разів, поки руки не обламалися згинатися. Знайомий розказував, що схоже буває після стрибка з парашутом – зразу після приземлення в організмі бушує стільки гормонів, що можеш віджиматися, «як машина».

Їй-богу, тоді я віджимався, як автомат. Я вже був упевнений, що не засну. Здавалося, ніби в хаті стоїть той самий сирий туман, що й уві сні. У квартирі й справді було прохолодно. Я переконав себе, що варто бодай спробувати заснути, хай зараз це й виглядає абсурдним. Накрившись двома ковдрами, я моментально заснув.

Але, хоча таких кошмарів я більше не бачив, сон не приніс мені заспокоєння… Я прокинувся на ранок геть виснажений, розбитий, ба ледь не хворий. Очі сльозилися. Мужньо примусив себе піднятися з ліжка після другого дзвінка будильника і пішов у душ. Там я пригадав свій кошмарний сон і сам собі не повірив.

Приготував гірку ранкову каву й під звуки радіо кілька хвилин попивав її, обпікаючи губи, дивлячись на жовті дерева за балконом.

На вулиці знову сік дощ. Я відчув гостру потребу послухати щось бадьоре і життєствердне. Наприклад, Глюк'оги. Як я шкодував у ці хвилини, що не додумався купити собі її альбом. Просканував радіочастоти – зазвичай я старався слухати щось менш попсове, рефлекторно уникаючи російськомовних каналів – а тут відчув, що душу готовий продати за одну веселу пісню Глюк'ози.

І. дякувати Богу – чи кому я там збирався продавати душу? – втім, я матеріаліст, я її таки знайшов. Викрутив звук на максимум і спробував пропустити настрій співачки крізь себе:

Женіха хатєл-ла

Вот і залєтєл-ла

Ла-лала-ла-ла


Від цих дурнуватих слів мені стало набагато краще. Я відчув, що готовий дивитися в суворі очі дійсності з тим же оптимізмом, що й ця блондинка: «Женіха хатєлла, вот і залє-телла, ла, ла-ла, ла, ла».


Зі мною раптово почалося таке, про що в гороскопі жовтої газети могли б написати: «Вкрай небезпечний, кризовий період вашого життя. Усе просто валиться з ваших рук. Остерігайтесь і не втрачайте пильності 24 години на добу! Небезпеки й підстави, а також засади і западло чекатимуть на вас усюди. Не беріться ні за що нове. Ви увійшли у темну смугу своєї долі й навіть не сподівайтеся щось змінити. Ваші спроби тільки розширять горизонти метафізичної жопи, в якій ви опинились. Ваші колеги по роботі не розуміють вас, а кохана людина знайде собі іншого. Усвідомте, що ви мудак, і покайтеся, поки не пізно. Йдіть у бібліотеку і читайте класиків. Якщо це не допоможе, прийміть йаду».

Перейти на страницу:

Похожие книги

Рыбья кровь
Рыбья кровь

VIII век. Верховья Дона, глухая деревня в непроходимых лесах. Юный Дарник по прозвищу Рыбья Кровь больше всего на свете хочет путешествовать. В те времена такое могли себе позволить только купцы и воины.Покинув родную землянку, Дарник отправляется в большую жизнь. По пути вокруг него собирается целая ватага таких же предприимчивых, мечтающих о воинской славе парней. Закаляясь в схватках с многочисленными противниками, где доблестью, а где хитростью покоряя города и племена, она превращается в небольшое войско, а Дарник – в настоящего воеводу, не знающего поражений и мечтающего о собственном княжестве…

Борис Сенега , Евгений Иванович Таганов , Евгений Рубаев , Евгений Таганов , Франсуаза Саган

Фантастика / Проза / Современная русская и зарубежная проза / Альтернативная история / Попаданцы / Современная проза
Армия жизни
Армия жизни

«Армия жизни» — сборник текстов журналиста и общественного деятеля Юрия Щекочихина. Основные темы книги — проблемы подростков в восьмидесятые годы, непонимание между старшим и младшим поколениями, переломные события последнего десятилетия Советского Союза и их влияние на молодежь. 20 лет назад эти тексты были разбором текущих проблем, однако сегодня мы читаем их как памятник эпохи, показывающий истоки социальной драмы, которая приняла катастрофический размах в девяностые и результаты которой мы наблюдаем по сей день.Кроме статей в книгу вошли три пьесы, написанные автором в 80-е годы и также посвященные проблемам молодежи — «Между небом и землей», «Продам старинную мебель», «Ловушка 46 рост 2». Первые две пьесы малоизвестны, почти не ставились на сценах и никогда не издавались. «Ловушка…» же долго с успехом шла в РАМТе, а в 1988 году по пьесе был снят ставший впоследствии культовым фильм «Меня зовут Арлекино».

Юрий Петрович Щекочихин

Современная русская и зарубежная проза