Трохи відчайдушної слави

«Ти вбив себе», — швидко сказала Кіра, наче від цього було легше. «Куля в скроню».

— Ох, — сказав Магі. «Правильно. Це має сенс».

“Справді?”

— Справді, — сказав Магі.

— Чудово, — сказала Кіра. «Я дуже рада, що це має сенс».

Магі сказав: «Ти звучиш як вона».

(Ти теж схожий на себе колишнього.) — Кинь це, — сказала Кіра натомість. «Як думаєш, з Ісо все гаразд?» Дихання маджо було тонким рівним свистом.

«Важко сказати. Сподіваюся, що так».

«Як давно ви зійшлися?»

— Майже рік, — сказав Магі.

Минуло три роки, як брат Вал пішов, щоб приєднатися до Зівірі Джо. Кірі було цікаво, що він робив решту часу. Вона не спитала.

Коли Клео повернулася, то вийшла з іншого тунелю, протилежного тому, у який входила. “Там все зруйноване”, - сказала вона. «Багато покинутих речей. Жодних людей. Я знайшла те, що схоже на точку задухи, і гадаю, що серце всього цього знаходиться за нею. Ходімо.”

Ісо отямився, звиваючись на плечі Кіри, через два повороти лабіринту. Вона обережно поставила його на ноги. Ісо на мить схилився до її міцних рук і сказав: «Дякую». Потім вони пішли далі.

Вони дійшли до точки задухи, яку знайшла Клео. Вона була зі шлагбаумами та станцією охорони, порожня. У відкритій коморі з іншого боку виднілися столи та стільці в людський зріст у рядах, а на перламутровій стіні була вбита біла дошка з чимось схожим на почерк кількох людей, що позначало грубо намальовану карту.

«Де охорона?» сказала Кіра. «Це місце повинно бути повне привидів».

«Так, — сказала Клео, — вони стрибають з Тріумфаліса сюди».

«Покої протистоять різновиду незначних маніпуляцій з тіньовим простором, залучених у технологію стрибка», — сказав Ісо.

— А де ті, хто був тут? сказала Кіра. «Погляньте на це місце. Де вони?»

«Я не знаю», — сказав Ісо.

«Це непогано, якщо нам не доведеться битися», — сказав Магі.

«Буде погано, якщо те, що зламана Мудрість зробила з ними, трапиться з нами», — сказала Кіра. «Ісо. Дізнайся».

«Валлі, він поранений».

«Вона цілком права, Макс», — сказав Ісо. «Необхідність важка, але не необґрунтована. Дай мені хвилинку».

«Я можу понести тебе знову, якщо доведеться», — сказала Кіра.

Ісо зосереджено заплющив очі й не відповів. Кіра спостерігала за ним, стиснувши щелепи, чекаючи, що на його шкірі відкриється ще одна ранка, чи ефект кривавої тріщини пошириться на інше сріблясте око. Тепер вона бачила, що Ісо постраждав більше. Важко було уявити, що це людина, яку вона штовхнула ногою перед очима розвеселілих охоронців Віктрікса. Важко було уявити себе Валькірі з Геї та самотню Гею з її холодним і вузьким світом, і її повною байдужістю до болю.

Через мить Ісо ахнув і відкрив очі.

Обидва знову стали сріблясто-яскравими. Коли Кіра дивилася, як ранка на його щоці зажила до лінії, а потім зникла, навіть шраму не залишилося.

«Це неможливо», — сказав він. — Швидше за мною!

— Ні, — сказала Клео, не рухаючись. «Жало в хвості, Кіра».

Жало в хвості — це те, про що ви дізнавалися в сценаріях агоге вищого рівня: що завжди була несподіванка, друга хвиля, проблема, про яку ви не подумали раніше. Кіра зробила паузу. Вона добре робила це, і це було не важко. Люди і раніше проникали в покої Мудреців, і дредноут бачив їхнє прибуття.

— Тріумфаліс, — сказала вона. «Якщо вони не можуть стрибнути тінню, вони увірвуться ззовні. І у них є карти. Що б ми не робили, ми матимемо їх незабаром».

«Але дивися, — сказала Клео, — тут гарна вузька оборонна позиція. Створена для захисту». Вона підійшла до відділу безпеки й потяглася всередину, виловивши щось, що здалося Кірі модифікованою службовою гвинтівкою. «Заряджена», — сказала вона, перевіряючи. «І навіть немає біозамка. Тук-тук. Схоже, це моя зброя».

«Ти впевнена?»

«Скільки таких сценаріїв ми проходили, Кіро?» — запитала Клео. «Я не поїхала з тобою, тому що хотіла помандрувати всесвітом із дружнім маджо. Альтернатива була така, що ти могла не летіти сюди, а я б наглядала за цивільними, — було зрозуміло, що вона мала на увазі Магі, а також Ісо, і вона не помилялася, (навіть щодо Макса), — але я кращий стрілець. Тож бажаю успіху у вбивстві Мудрості. Штовхни її за мене. Побачимося, якщо доживемо».

Вони залишили Клео з її гвинтівкою чекати біля станції безпеки та швидко пішли за Ісо через лабіринт. Ісо біг із максимальною швидкістю, яка була зручною для Кіри та Магі. — Ти дізнався, куди поділися люди Провидіння? — запитала Кіра.

«У Покоях їх було двадцять. Дев’ятнадцять були перенесені без попередження в нестабільний населений світ за чотири галактики звідси», - сказав Ісо.

“Дев’ятнадцять?” сказала Кіра. — А як щодо двадцятого?