Трохи відчайдушної слави

«Я знаю, що ти нам потрібен», — сказала Кіра. «Звичайно, ти нам потрібен». Вона облизала губи. «А якщо я скажу тобі, що ми робили це раніше?»

Кулаки Аві повільно розім’ялися. Його очі звузилися.

— Прорив у часі, — тихо сказав він. «У великому масштабі. Ти серйозно?»

Кіра кивнула.

«Гаразд, що робили раніше? Посварилися? Викрали гігантський космічний корабель? Будь конкретним, Валькірі».

«Були коханцями, — сказала Кіра.

Аві затих. «У мене немає коханців», — сказав він.

«Магі і ти»

«Магнус сумно й відчайдушно закоханий у мене, бо я єдиний видимий дивак на станції, Валькірі. Це не те саме». Він засміявся, неприємно розсміявся. «Ого, сподіваюся, це не було для вас новиною, інакше я був ще більшим мудаком, ніж зазвичай».

«Я знаю, що ти зробив йому сад в агоге», — сказала Кіра.

«Жалість — це не дружба», — сказав Аві. Він відвів погляд. «Отже. Ми робили це раніше. Ви знаєте речі, які не повинні знати. Ти мене знаєш. Ви обидва?» Він подивився на Ісо. «Ви обидва. Чому я не пам’ятаю?»

«Мудрість…» сказав Ісо.

«Так, добре, і ти, очевидно, був дуже особливим для нашої покійної неоплаканої божественної машини, але чому вона пам’ятає?»

«Я не знаю», — сказала Кіра.

«Ти їй сподобалася», — сказав Ісо.

«Що?»

«Це так. Можливо тому, що ти мені подобаєшся. Але я думаю, що здебільшого… з іншої точки зору».

«Тому що Валькірі має унікальний і цікавий погляд на Всесвіт», — сказав Аві.

«Звичайно», — сказав Ісо. «Усі люди такі».

«Ого, як глибоко», — сказав Аві з важким сарказмом. Його рот стиснувся. «Я хочу цих спогадів».

«Що?» Кіра сказав.

«Ви мене чули. Якщо ви пам’ятаєте, а вони пам’ятають, то моя допомога була умовною. Добре, значить, Мудрість мене не любила». Він посміхнувся. «Я нікому не подобаюся. Але я заслуговую знати, що ще сталося. Я маю право знати».

«Це неможливо», — сказав Кіра. «Мудрість зробила це, і Мудрість пішла».

Аві проігнорував її. Він подивився на Ісо. «Ну?» сказав він. «Б’юся об заклад, Валькірі не знає, про що говорить. Не вся ваша фігня про космічного чарівника залежить від наявності під рукою Мудрості, чи не так? Ви народжені, щоб маніпулювати тіньовим простором. Це в тобі».

Кіра почала не погоджуватися, але Ісо простягнув руку й уперся своїми довгими тонкими пальцями їй у руку. Вона раптом згадала не-Аві, у тій зниклій іншій шкалі часу, кажучи втілення.

«Ти можеш це зробити?» сказав Аві.

Ісо сказав: «Ти впевнений?»

Вони трималися дуже нерухомо. Кіра подумала, що вони, можливо, пам’ятають, як і вона, печери Хризотеміди, загибель світів.

Аві сказав: «О, не розповідай мені про те, що знання може бути небезпечним. Заборонений плід, що завгодно, так, я впевнений».

Кіра сказав: «Зачекай…»

Ісо зробив один зі своїх наказових жестів.

Агріколь хитнувся, гігантські дерева зігнулися. Кіра скрикнула, спіткнулася й відновила рівновагу. Ісо похитнувся на місці. Аві нахилився, падаючи на руки Кіри.

Вона його зловила. Він дивився на неї з приголомшеним виразом обличчя. «Сіоактивна сила навколишнього середовища», — сказав він через мить не своїм голосом. «Тіньові двигуни станції — перероблені дредноути, неекрановані, о, це ще більш божевільне, ніж я думав. Обережно з цим, маджо, нам потрібна гравітація». Він усе ще тримався за Кіру. Вона поставила його на ноги. Якусь мить він не відпускав її, а потім відпустив і відступив назад, і знову назад. Його руки впали на боки, а потім повільно піднялися до горла.

«Валькірі, — сказав він, — ти справді мене вбила, чорт поберии?»

Руки Кіра були напружені від привиду відчуття тієї смерті. Вона чула тихий хрускіт шиї Аві. Вона нічого не сказала.

Аві тихо засміявся. — Хоча, правда, — сказав він високим голосом, — хто я такий, щоб говорити про вбивство? Ти…» включаючи Ісо.

Ісо сказав «Ти хотів знати, як це - бути Принцом Мудрості». Він склав руки — дивно людським жестом. «Вам не потрібно було мене питати. Ви були арбітром світів. Вас це задовольнило?»

«Ні», — сказав Аві. Він знову засміявся, нажахано. «Ні».

Тоді Кіра мала вивести себе та Аві з Агріколя, перш ніж хтось виявить їх незвичайну військову раду. Аві звідкись дістав погану комунікаційну гарнітуру і кинув її Ісо, коли йшов. «Сподіваюся, вона підійде для ваших вух», — сказав він. Потім знову засміявся.

«Тобі потрібно перестати сміятися», — сказала йому Кіра, коли вони йшли до пластикової плівки замість дверей біля виходу з Агріколя. Поруч ще нікого не було, але незабаром задзвонять на зміну.

«Чому, тому що я скоїв занадто багато військових злочинів?» — сказав Аві й ще трохи посміявся.

«Тому що, якщо ти будеш поводитися надто дивно, хтось це помітить. Перестань думати про це».

«Ви дуже хвилюєтеся, як на того, хто нещодавно мене вбив».

«Ти справді хочеш поговорити про вбивство», — категорично сказала Кіра.

На мить запала тиша. Їй здалося, що вони обидва знову чують постріл.

«Мені шкода», — сказав Аві через мить, не сміючись.

«Ти казав це раніше», — сказав Кіра. «Мені байдуже. Зосередься».

«Як?»