Трохи відчайдушної слави

Вранці не було призначення ні для Кіри, ні для Клео, а на дошці оголошень у холі біля кадетської казарми не було запису про зміну для Горобців. Нічого не було. Вони двоє стояли там, поки молодші дівчата крутилися навколо них. Фінч, шістнадцятирічна дівчина, тепер була старшою на дошці. Шпаки. Ніхто з них нічого не сказав Кірі. Вона ніколи не напружувалася вивчати імена молодших дівчат. Фінч замовкла, ніби збиралася поговорити з Клео, але Клео зиркнула на неї зневажливим поглядом — Кіра відчула силу цього погляду, навіть стоячи осторонь, — і дівчина передумала.

— Ну, — нарешті сказала Клео, коли зал спорожнів, усі прийняли душ і розбіглися по змінах. «Ми повинні просто здогадуватися?»

«Ротація», — сказала Кіра. «У нас відпочинок».

Була невелика пауза.

— Гаразд, чому б і ні, — сказала Клео. «Час відпочинку. Можливо, наш останній відпочинок за кілька місяців. Або років, залежно. Ти не отримуєш відпустку з…”

— Перестань, — сказав Кіра.

«Ти все ще віриш, що справа не в тому, щоб змусити нас звиватися?» – сказала Клео. «Що ще вони хочуть?»

«Ми не такі важливі», — сказала Кіра. «У командування є важливіші справи. Просто до нас ще не дійшли».

«Цікаво, чи всі хлопці уже розподілені», — сказала Клео.

Не обговорюючи цього, вони вдвох пройшли крізь технічно заборонений розлом у скелі станційних стін, який вів до коридору за межами казарми для чоловіків-кадетів. Це був набагато більший простір — чоловіків-кадетів було майже вдвічі більше — і більш формальний; лави були розставлені рівними рядами, тому що іноді хлопці прямо на місці отримували інструктажі та лекції. Жінки-кадети могли товпитися позаду, щоб почути, чи дозволена їм ротація, що вони зазвичай і робили.

Ротаційна дошка тут також була більшою, тому що на кожну вікову категорію було дві курсантські групи. На дошці не було Койотів і Котів, як і Горобців.

Клео сказала: «Принаймні про Магі тобі не треба турбуватися. Він точно буде воювати». Коли Кіра нічого не сказала, вона продовжила з виглядом людини, яка пропонує мир: «Ми можемо піти його пошукати?»

— Ні, — сказала Кіра. Нещодавно призначені дорослі відразу приступали до тренувань на крилі. Магі буде зайнятий. «Ми повинні зробити щось корисне».

Клео засміялася. «Як наприклад?»

Вони пішли до Дрилла. Не було вільних кімнат для агоге — усі були заповнені ротаціями з бойових частин або курсантами, які працювали над навчанням, — тому вони не могли запустити Судний день чи інший сценарій. Натомість вони пішли на мати.

Кіра навчилася битися в темній і схожій на печеру головній залі Дрилла. Вона билася з незліченними легіонами маджо в агоге, вона боролася з Магі, коли їхній час відпочинку збігався, а також з іншими Койотами, коли вони бачили її проти Магі, тому що жоден розумний кадет не витрачав нагоди працювати над собою. Але більше, ніж з будь-ким з них, вона боролася з Горобцями: з ними, проти них. Вона добре знала їхні тіла, їхні сильні та слабкі сторони, їхні травми — зламані пальці, постійні болі, щиколотку, яку Жанна підвернула, коли їй було дванадцять, і яка це досі непокоїла її, якщо вона як слід не розігрівалася.

І понад усе вона знала Клео, тому що Клео завжди була тією, з якою Кіра порівнювала себе. У сім років Кіра не могла перемогти її. У дванадцять років, коли дитяча перевага Клео у зрості почала зникати, боротьба була рівною. У сімнадцять років Кіра вигравала два раунди з трьох, коли вони проводили спаринги, але навіть зараз вона не могла розслабитися, коли проти неї на матах стояла Клео. Клео знала звички та слабкості Кіри так само добре, як Кіра знала її, а Клео в бою була агресивною, безжальною та швидкою бойовою породою.

Вони билися. Кіра перемогла. Знову; Кіра знову виграла, але лише завдяки зросту. Клео взяла третій бій. Черговий інструктор тихенько привів своїх підопічних — семирічних хлопчиків бойової породи Тигрів — через зал, щоб вони спостерігали. Кіра налаштувала фонове стаккато їхніх коментарів і критики; вони були не для неї. Вони з Клео лише спостерігали одна за одною, атакували, захищалися, били знову, відступали, кружляли, важко дихаючи — і о, це було добре. Клео здобула ще одну перемогу над Кірою. Кіра сильно вдарила її у відповідь у наступному бою, притиснувши обличчям до килимка і вивернувши руку за спину. «Хай, — сказала Клео, тоді Кіра підвела її. Її зуби були оголені в блискучій посмішці.

«Можливо, ми ніколи не зробимо цього знову», — з’явилося запізніле каяття у Кіри. Вона з усіх сил відкинула цю думку.