Трохи відчайдушної слави

Безстрашність, яка колись жила в Кірі, тепер здавалася їй замком ідіота зі стінами, побудованими з фантазії та самообману. Цього разу вона відчувала страх. Вона відчувала його за всіх, навіть за себе. Але коли їхній маленький загін увірвався через подвійні двері мостика, Кіра виявила, що її страх повністю випарувався. Вона відчула не крихке, ірраціональне переконання в непереможності, яке підживлювало її на Хризотеміді, а тверду впевненість в собі і своїх товаришах. Десять років Горобців тягнули крізь агогу, і Кіра знала їх. Вона знала, що вони можуть перемогти.

Вони вибігли на місток. Мегі і Гарріман одразу ж повернулися до шокованих чоловіків при дверях. Горобці продовжували рухатися. “Ліворуч!” - гукнула Кіра, і Жанна відірвалася від групи, щоб впоратися з солдатом, який не впорався з позицією, з Вікі біля неї. Кіра не озиралася, щоб подивитися, як він падає; вона знала, що він впаде. Вона перелізла через перила командної платформи разом з Клео, коли решта штурмової групи розбігалася по залу. Гарріман гукав інших дорослих, які притискали офіцерів до пультів управління. Двоє охоронців стояли на платформі, де загинула адмірал Марстон, разом з адміралом Расселом, якому було майже сімдесят, але він все ще був великим чоловіком у хорошому стані. З ними впоралися п’ятеро дівчат з команди Кіри.

П’ятеро на трьох, але ці троє були масивними і смертоносними. Кіра пам’ятала, як билася з орками Аві в агоге. Нещадні бойові монстри, вдвічі більші за тебе.

Це був дуже важкий бій. Але він був не таким важким, як мав би бути. Кіра швидко зрозуміла, що люди Рассела сприймають її серйозно, зважаючи на її розміри, але продовжувала недооцінювати, наскільки швидкими та агресивними можуть бути Клео та Арті. Сам Рассел був розумнішим. Кіра поставила собі за мету відокремити його від інших двох. Йому було майже сімдесят; вона мала б впоратися з ним сама. Але Вал назвала б його першим поколінням, бо він був спеціально виведеною бойовою породою ще з тих часів, коли Земля намагалася керувати Всесвітом. Його вік не сповільнив його так сильно, як сподівалася Кіра.

Арті та Клео зайняли двох інших солдатів. Жанна і Вікі повернулися в бій, щоб підтримати їх. І це був командний агоге, це був Дрилл, вони робили це; просто раніше це ніколи не мало значення. Дзен і Лізабель теж були там, і вони також робили це раніше. Вони знали, що треба триматися поза зоною прямої досяжності, а потім пірнати, щоб додати своєї ваги, коли інші притискали людину. Вони не могли тримайте їх прикріпленими. Ні Рассел, ні обрані ним люди теж. Боротьба здавалася б марною, якби Кіра не знала, що вони не повинні перемагати. Їм просто потрібно було зайняти цих трьох, поки решта штурмової ескадрильї забезпечить контроль над мостиком.

Після того, що здалося століттями, але, ймовірно, лише через кілька хвилин, Гарріман заревів позаду них: «Здавайся, Рассел!»

Магі у ту ж мить увійшов у боротьбу, знищивши воїна Віктрікса, який щойно збив Арті з командної платформи. Двоє дорослих змовників Гаррімана накинулися на іншого солдата й повалили його на землю. Адмірал Рассел залишився стояти сам.

Уперше Кіра подумала: «Де Джоле?»

Ні його, ні Ісо на мостику не було жодного сліду.

— Здавайся, — знову сказав Гарріман. «Це кінець».

Адмірал Рассел витріщився на нього з відпущеною щелепою. Він дико озирнувся. Тоді рушив — неймовірно швидко, як на бойовій швидкості, ніби п’ятдесят років служіння амбіціям Землі зробили його ще смертоноснішим. Він схопив Лізабель за руку й притягнув її до себе. Його велика рука стискала її підборіддя. Він дістав свій табельний пістолет і приставив його до її грудей. — Ще ні, — прогарчав він.

Кіра чула, як голосно звучить у її вухах серцебиття.

Лізабель сильно вдарила Рассела ліктем у живіт.

Коли він підводився, вона вихопила з його руки пістолет. У Кіри перехопило подих, бо Лізабель акуратно вистрелила старому в колінну чашечку.

Потім вона підвела очі і знайшла Кіру.

«Сьомий рівень», — сказала вона.

На сьомому рівні агоге почалися сценарії захоплення заручників. Після враженої секунди Кіра кивнула. Дурна провина самого Рассела, якщо він дивився на Лізабель і бачив беззахисну дівчину замість одного з дітей-воїнів Землі, створених у системі, яку він допомагав розробити.

Рассел стогнав. Гарріман виглядав дещо враженим. — Ну, — сказав він, а потім замовк. Він помітив маленьку нерухому постать капрала Лін. Над нею сидів ще хтось, людина, яку Кіра взагалі не знала.

“Присягаюся, я нічого про це не знав!” почав Рассел між криками болю. “Це був Авлус, Гаррі - він перейшов межу - на мою думку, час для нового керівництва настав в ту хвилину, коли він кинувся робити бозна-що, я послав сюди свого найкращого медика - Бог свідок, ми не можемо дозволити собі її втратити…”

Кіра бачила, що Лін дихала. Її дихання було поверхневим і хрипким. На її боці була закривавлена ​​подушка. Вона не була мертвою.

Кіра була такою впевненою. Вона бачила вираз Джоле.

«Я ніколи не думав, що вони були друзями, товаришами по зброї протягом десятиліть», — сказав Рассел.