Трохи відчайдушної слави

Кіра ніколи не здогадувався, що в нього такий дратівливий голос. Вона обернулася й подивилася на нього.

«Де командир Джоле?» запитала вона. «І де Ісо?»

Рассел закліпав очима, здавалося, щиро здивований. У його світі, подумала Кіра, курсанти, щойно призначені — навіть щойно призначені до командування — не ставлять запитань адміралам.

— Відповідай мені, — сказала Кіра. Рассел подивився на Гаррімана, але той упав на коліна біля Лін і тепер був повністю поглинений своєю пораненою партнеркою; її голова лежала на його колінах, а його велика рука обережно гладила її сиве, як залізо, волосся.

«Джоле та Ісо», — сказала Кіра.

«Але ти лише помічниця Джоле», — сказав Рассел. Кіра дивилася на нього крізь невелику паузу, яка сказала їй, що саме він думав і що знав. Він незграбно закінчив: «…ADC».

— Коммандер, — сказала Кіра, — і маджо. Просте запитання, адмірале Рассел.

Рассел почав виглядати наляканим. Йшлося про час. Кіра не могла повірити, що він не боявся до цього, ніби для такого, як він, світ не міг піти не так. Він сказав: «Я не знаю. Я не знаю!»

«Я тут», — сказав Аві. «Тут все круто? Ніхто не пробував зробити жодних дірок у життєво важливих системах корабля? Круто, дякую, це значно полегшує моє життя, я дуже радий полетіти гігантським космічним кораблем із цієї скелі будь-якої миті. Чорт». Він щойно помітив картину з Лін та Гарріманом та людиною, яку Кіра вважала найкращим медиком Віктрікса. Кіра спостерегла, як він здригнувся й вирішила проігнорувати це. «Привіт, о безстрашний вождь, я дуже радий бачити, що ти все тримаєш під контролем. Я маю сказати вам, що у сержанта Сіф все налагоджено, і я маю на увазі надто багато немовлят. Діти мене жахають. Я сподіваюся, що ніколи більше не матиму з ними нічого спільного. І поки я розповідаю вам речі, я також тут, щоб сказати вам, що виявляється, ви не зможете підтримувати залізний контроль над шахрайською державою протягом десятиліть, не маючи принаймні хоч трохи розуму».

«Що таке?» запитала Кіра.

“Джоле”, - сказав Аві. “Він розкусив мене. Нас. Неважливо. Добре, що всі, хто нам подобається, вже на борту, так? І більша частина “Віктрікса” все ще тут, на жаль, але Сіф замкнула їх на нижніх рівнях. Звідти вони мало що зможуть зробити.

Кіра дивилася на нього порожнім поглядом.

“Він пішов вимкнути аґоґе, - повідомив Аві. “Він усе зрозумів. Гадаю, він узяв із собою Ісо для підстраховки в тіньовому просторі, на випадок, якщо я залишив йому якийсь сюрприз, коли він спробує його використати. І це передбачливо! Тому що я так і зробив.”

«Прокляття, — раптом вилаявся адмірал Рассел.

«І я думаю, що ви це зрозуміли, дуже добре, сер», — сказав Аві. «Добре! Ми йдемо!»

Кіра кілька разів глибоко вдихнула, намагаючись змусити своє тіло заспокоїтися. Це було добре. Усе було добре. Не мати справу з Джоле було легше. Дитяча була тут. Лін була ще жива. Рассел не намагався боротися з ними. Віктрікс належав їм. І фальшива атака маджо виконала свою мету, тож тепер не мало значення, чи вимкне її Джоле.

Він взяв з собою Ісо.

Ну, Кіра просто піде і забере Ісо назад.

Але все одно щось було не так.

Кіра подивилася на Аві. Він убив цілий всесвіт живих світів. Він повернув до життя зруйновану Мудрість. Ще ні, ні те, ні інше — (“чому я повинен вибачатися за те, чого я не зробив”), — але Кіра знала його. Знала. Він був її другом. І, незважаючи на тисячі способів, якими Гея змарнувала його і неправильно зрозуміла, він завжди був набагато небезпечнішою людиною, якою Кіра або Магі могли коли-небудь стати.

Сюрпризи, сказав він.

«Що ти мені не кажеш?» сказала Кіра.

«Стільки речей, Валькірі, більшість з яких ти все одно не зрозумієш».

Це було відхилення. Кіра стала певнішою. «Авіценна».

«Що, ви думаєте, що тепер можете мені наказувати? П’яний командир, Валькірі? Магнус завжди казав, що ти ще та стерва.

Аві скинув це з виглядом того, хто кидає гранату. Він спостерігав за ефектом з легкою посмішкою.

Кіра подивилася на Магі.

Через мить Магі сказав: «Ну, ти…»

Усередині Кіри було місце, де ще не так давно їй було б боляче. Як у Мегі була слабкість і жах перед програшем. Вона ніколи не усвідомлювала, що була такою, як він. Вона розсміялася.

«Осічка», — сказала вона Аві. «Давай. Ми пережили достатньо. Розкажи мені».

Аві виглядав здивованим, але зібрався й спохмурнів. «Я не повинен…»

— …робити будь-що, — сказав Магі поверх нього. «Аві. Авіценна. Давай. Будь ласка.

Закочування очей. «Слухай…»

“Так-так, я великий тупий буркотун, я нічого не розумію, ось тобі гарна квіткова клумба і не питай мене ні про що особисте”, - сказав Магі. “Але хоч раз у житті ти можеш не поводитися, як великий придурок. Ми твої друзі. Поговори з нами. Що ти накоїв?”

Рот Аві відкрився. Потім знову закрився. Він секунду дивився на Магі. Його погляд перейшов на Кіру. Він скривився, ніби відчував щось неприємне.

Нарешті він сказав: «Добре. Не йдіть за Джоле».

«Що?» сказав Кіра.

«Я знаю, що ви збиралися. Через маджо, так? Але Ісо - це втрата. Іноді втрачаєш людей. Це життя. Нам потрібно летіти зараз».

Кіра видихнула. Спокійно. «Чому?» сказала вона.