Трохи відчайдушної слави

Аві сказав: «Я думаю, що у Системі зрозуміли би це, якби вони мали трохи більше часу, щоб подивитися на той корабель. Я не єдина розумна людина на Геї. Капрал Лін теж зрештою здогадаеться».

— Отже, це був корабель Принца Мудрості? сказала Кіра. Вони розвантажили той корабель, витягли звідти розкішні тканини та скляні вироби; косметику, без статі; дорогоцінні камені незначного релігійного значення, подумала вона, і він не здавався їй більш зловісним, ніж будь-який великий катер для розваг.

«Мініатюрний тіньовий двигун і надреальний стрибун на великі відстані на чомусь ледь більшому, ніж дротик винищувача, — сказав Аві. «Маджо випередили нас, але не так далеко — за одним винятком».

«І не було ніякого іншого способу дізнатися», — сказала Кіра. Це мало сенс. Маджо були брехунами. Вони не билися чесно. Вони не показували свого справжнього обличчя, поки не ставало надто пізно для переможених.

«Ну, крім очевидного», — сказав Аві.

«І що це?»

«Це маджо-зі», — сказав він. «Цей вид - засновник майоди. Ви взагалі це знали? Ні, ви не думали над цим, тому що вони не з’являються у сценаріях бойових дій, і ви ніколи не копалися в архівах».

Кіра не любила, коли її опікували. «Яке це має відношення до будь-чого?»

«Є рівно чотири касти маджо-зі, — сказав Аві, — які будь-хто бачив. Принци мудрості. Решта нібито живуть у своєму надзвичайно закритому та приватному рідному світі, і ніхто не знає, де це, бо, бла-бла, це дуже велика таємниця».

«Тож Ісо мав би бути одним з чотирьох…»

«Ні, дурна, Ісо явно замолодий», — сказав Аві. «Ці чотири зі, вони існують століттями. Навіть тисячоліттями. А Ісо надто молодий. І галактичні плітки, які, звичайно, абсолютно не стосуються дітей Землі, полягають у тому, що рідного світу маджо-зі не існує. Він мертвий».

«Наскільки мертвий?»

«Хто знає? Справа в тому, що його світ зник, і вид теж зник», — сказав Аві. «Вони вимерли, якщо тільки Мудрість не вирішить побудувати їх з нуля. Що, очевидно, і буде метою».

«Але ти був добрим з Ісо», — сказала Кіра, а потім, усвідомивши, «і ніколи не був добрий ні з ким іншим».

«Ні, якщо в цьому немає якоїсь вигоди для мене», — погодився Аві, скрививши губи. «Зроби перерву. Я вже можу сказати, що мені знадобиться, щоб ти повернулася пізніше».

— Ні, — сказала Кіра. Вона не дивилася на зім’яту фігуру в кутку, яка була зв’язаним Принцом Мудрості, пораненим із зазубриною в одному з довгих вух і пальцем, зігнутим не в той бік. Вона тримала ніж; вона вийшла зі сценарію, тримаючи його, хоча він зник у місці, яке Ісо називав покійами Мудреців. Вона зачепила зброю за пояс. «Я збираюся перевірити Магі».

Рай у верхній печері не змінився. М’який запах наповнив склепінчастий простір. Альтанка, яку Бджоли побудували навколо непритомного Магі, була порожня.

Кіра постояла дуже нерухомо, відмовляючись визнати удар страху в її пульсі.

«Сюди!» — почувся голос її брата. Вона сильно закусила губу.

Магі заповз у кущі. Пара бджіл пішла слідом і зависла над місцем, де він лежав: рівно на спині під блакитно-золотим клубком, з парою блакитних листків, запущених у його світле волосся. Це було дивно знайоме, як Агріколь.

Магі був живий. У ясній свідомості. Зір Кіри затуманився.

«Ой, привіт, привіт, Валлі», — сказав Магі.

«Я в порядку», — сказала Кіра. «Дай мені подивитися».

Вона кілька разів сильно витерла обличчя, оглядаючи рани. Три тонкі шрами, де були три нерівні сльози. Вони можуть знову розірватися, якщо Магі буде занадто різко рухатися. «Тобі слід залишатися у спокої», — сказала вона.

«Мені було нудно. Куди ти поділася?»

«Є обмеження в часі, — сказала Кіра. “Аві сказав”, а потім вона зупинилася і відвернула обличчя. «Вибач».

«Ти не збираєшся зупинятися, правда», — сказав Магі. Він повільно сів. Кіра обняв його за плече, щоб підтримати.

“Я не можу”, - сказала вона. «Я просто не можу».

Магі зітхнув. «Якби я сказав, що ти мені винна?» — сказав він через деякий час. «За тигра».

«Аві думає, що ми можемо виграти війну».

“Виграти?”

«Так».

Жоден із них деякий час нічого не говорив.

Зрештою Магі сказав: «Це дивно, але я ніколи про це не думав».

— Ні, не дивно — сказала Кіра. «Я теж не думала».

«Ти все ще засмучена», — сказав Магі. «Це через мене? Зі мною все добре. Я жорсткий».

— Я знаю, — сказала Кіра. «Це не через тебе».

«Тоді… дім?» — сказав Магі. “Твоя група?”

Горобці. Кіра так намагалася не думати про них. Вони були в порядку. Усі вони були безпечно розподілені, розставлені по належних місцях. Арті та Жанна у своїх бойових крилах. Вікі у Сонтрекері, як вона завжди хотіла — хіба вона не завжди цього хотіла? Дзен в Ойкос - вона завжди була практичною. І Клео у Віктріксі, і Лізабель у Дитячому крилі. Кірі не потрібно було про це думати. Їй не потрібно було ні про що думати. Але вона думала.

Клео не змогла зупинити Кіру, Кіра втекла — чи покарають її за це? Адмірал Рассел посунув руку до Лізабель, і вона всміхнулася йому, своєю приємною усмішкою, яку вона робила для всіх, подобалися вони їй насправді чи ні, тому що Лізабель була людиною, яка знала, як вижити.