Туманне місто

У випадку доктора Сентіса, зрада вичікувала певний час. Протягом років добрий доктор пі­клувався про одну високородну пані, що скніла в шлюбі без доторкань і майже без слів із чоловіком, якого ледве знала і з яким побувала в ліжку двічі за двадцять років. Силою звички пані навчилася жити із серцем, затягнутим павутинням, але не бажала вгамувати полум’я поміж ніг, і в одному місті, де чоловіки звикли поводитися зі своїми жінками, як зі святими й незайманками, а з жінками чужими — як із повіями й шльондрами, їй не було важко знайти коханців і зальотників, аби з ними розвіяти нудьгу й нагадати собі, що вона ще жива, хоч би тільки й від шиї униз. Пригоди й знегоди в чужих ліжках тягли певні ризики, і пані не мала секретів від доброго доктора, який перевіряв, чи її бліді й палкі стегна не стали жертвою недуг з недоброю славою. Відвари, мазі й мудрі поради від доброго доктора підтримували пані у стані пречистої пристрасті протягом років.

Та життя розпорядилось, як воно завжди й розпоряджається, коли має нагоду, щоб добрості лікаря вернулися до нього у вигляді жовчі та злоби. У кожному місті пристойне суспільство — це світ майже такий само маленький, як і його запаси порядності, й не могло трапитися інакше, ніж як одного клятого дня якийсь із тих коханців на пів години через свою ницість або з досади, а найпевніше, що через користь, розкрив секретне палке життя самотньої жінки перед очима її товаришок у заздрості. Історія про шльондру в шовкових панчохах — прізвисько, що ним якийсь пліткар із літературними претензіями охрестив її, — завирувала, немов гаряча кров, у пересудах спільноти, яка живилася злослів’ям і підозрами.

Поважні панове, регочучи, розкошували описами в найменших подробицях принад пані, оберненої на шльондру в шовкових панчохах, а їхні не менш поважні й зневажені половини перешіптувалися про оту упосліджену потіпаху, яку мали ж колись за свою подругу, а вона витворяла таке, що й вимовити бридко, розбещуючи душі й проме­жини їхніх чоловіків та синів навкарачки й з пов­ним ротом, і тут дамочки просто хизувалися лінгвістичною акробатикою, якої їх точно не навчали протягом одинадцяти років у школі Найсвятішого Серця. Ця історія, що ширилася з уст до уст, стаючи дедалі екстравагантнішою, не забарилася дійти й до високогідного мужа знакомитої шльондри в шовкових панчохах. Балакали потім, що не винуватий ніхто, що покинути родинне житло було власним вибором тої пані, що вона залишила там свої наряди й коштовності, що перебралася до холодної, неосвітленої, невмебльованої квартири на вулиці Мальорка й що одного прекрасного січневого дня вклалася на ліжку при відчиненому вікні й випила пів склянки лаудануму, і серце її потому спинилося, а очі, розплющені на холодному зимовому вітрі, затягло памороззю.

Її знайшли оголеною, при ній був лише довгий лист з іще не просохлим чорнилом, у якому вона розкривала свою історію і в усьому винуватила доктора Сентіса, що запаморочив її своїми відварами та лукавими словами, аби вона поринула в нестямне й хтиве життя, від якого спасінням могли бути тільки молитва й зустріч із Господом біля воріт чистилища.

Цей лист, переписаний або переказаний, мав широкий обіг серед добропорядного товариства, і вистачило місяця, аби перестав заповнюватися журнал відвідувань консультації доктора Сентіса, а його мовчазна спокійна фігура тепер сприймалася скрізь із погордою, ледве варта погляду чи слова. Після місяців нужди доктор спробував знайти роботу в лікарнях міста, але його ніде не хотіли брати, бо чоловік покійної, яка зі шльондри в шовкових панчохах перейшла в розряд святої мучениці в білому покрові, був людиною неабияк впливовою, тож дав відповідні накази й пригрозив, що кожен, хто зглянеться над доктором Сентісом, доєднається до нього в просторі забуття.

Час та ігнорування спустили доброго доктора з ватяних хмар заможної Барселони, і він став жителем безкраїх сутеренів її вулиць, де сотні шльондр, тепер уже не в шовкових панчохах і зі знедоленими душами, винагородили його послуги й чесність хай не грошима, які заледве мали, але повагою й подякою. Добрий доктор, продавши за безцінь консультацію на вулиці Аузіяса Марка й шале в передмісті Святого Гервасія, аби якось пережити тяжкі роки, придбав скромну квартирку на вулиці Кондаль, де йому й судилося померти багато років по тому, щасливому, втомленому й без докорів сумління.