Читаем Туманне місто полностью

Сентіс був такий зайнятий справою, що не помітив, як до кімнати увійшла Лаїя і залишилася стояти поряд, невідривно дивлячись на мертву дівчинку, простерту на смертнім ложі. Перш ніж він устиг зреагувати, пані Понс наблизилася до Лаїї й опустилася перед нею на коліна. «Привіт, серденько. Це ти, мій ангеле?» — запитала вона. Господиня дому взяла доньку Сентіса на руки й притисла до грудей. Сентіс відчув, як йому захо­лола кров. Мати покійниці співала Лаїї колискову й погойдувала її на руках, казала, що вона — її ангел і що вони ніколи більше не розстануться. У ту мить з’явився пан Федеріко й одразу забрав дівча з рук дружини та й вивів її геть із кімнати. Пані Еулалія плакала й благала залишити її біля ангела, простягаючи руки до Лаїї. Щойно вони зосталися самі, фотограф якнайшвидше зробив знімки й зібрав обладнання. Коли він вийшов, пан Федеріко вже чекав на нього в приймальні з оплатою в конверті за послуги. Сентіс побачив, що там була сума, подвійна проти узгодженої. Пан Федеріко споглядав його із сумішшю сподівання й зневаги. І одразу ж зробив пропозицію: за щедру грошову винагороду фотограф наступного дня має привести дочку до осторонця Понсів і лишити її там до вечора. Сентіс приголомшено подивився на дочку, а потім на Понса. Підприємець подвоїв запропоновану суму. Сентіс мовчки відмовив. «Подумайте» було єдиним словом, яке промовив Понс, прощаючись.

Фотограф цілу ніч не стуляв очей. Лаїя побачила, як батько плаче в сутінках студії, і взяла його за руку. Він сказав, що відведе її до того дому, що вона буде ангелом і гратиме з пані. Рано-вранці вони підійшли до дверей осторонця. Гроші Сентісові було вручено через лакея і переказано повернутися о сьомій вечора. Він побачив, як Лаїя зникає в глибині будинку, й потягся вниз по проспекту, доки не натрапив на якесь кафе на початку вулиці Бальмес, де йому подали чарку бренді, ще одну, і ще, і ще — скільки було треба, аж доки не настала година йти забирати дочку.

Той день Лаїя провела, граючися з пані Еулалією та ляльками покійної. Пані Еулалія вдягала її у плаття померлої, цілувала, тримала на руках, розповідаючи історії та розказуючи про своїх братів, про тітку, про кішку, яка в них була і втек­ла. Вони грали в хованки та піднялися на мансарду. Бігали в саду й пополуднали біля водограю у дворі, кидаючи крихти хліба барвистим рибкам, що метушилися у водах ставочка. На смерканні пані Еулалія простяглася на ліжку, з Лаїєю під боком, і вихилила свою склянку з лауданумом. Отак, обійнявшись, обидві заснули в сутінках, доки один зі слуг не розбудив Лаїю і не провів до дверей, де її очікував батько з почервонілими від сорому очима. Побачивши дочку, він упав на коліна й обійняв її. Лакей простяг йому конверт із грошима й передав указівку привести дівча о тій самій годині наступного дня.

Того тижня Лаїя щодня прибувала до осторонця Понсів, аби перетворитися на маленького ангела, гратися його іграшками й носити його плаття, відповідати на його ім’я й розчинятися в тіні покійної дівчинки, яка зачаклувала кожен куток того печального темрявого будинку. На шостий день її спогадами стали спогади маленької Маргарити, а її минуле існування випарувалось. Вона перетворилася на ту бажану істоту й навчилася втілювати її ще яскравіше, ніж сама покійна. Навчилася читати погляди й бажання, слухати здригання сердець, хворих від утрати, і вишукувати жести й доторки, що втішали невтішне. Сама цього не розуміючи, навчилася перетворюватися на іншу особу, бути нічим і ніким, жити в шкірі інших. Вона ніколи не просила батька не відводити себе до того місця, ані розповідала йому, що відбувалось у ті довгі години, проведені всередині оселі. Фотограф, сп’янілий від грошей і полегкості, намагався заспокоїти совість химерою доброї справи, чином християнського милосердя. «Якщо не хочеш, ти не маєш ізнову йти до цього дому, чуєш? — казав їй щовечора батько, вертаючись з осторонця Понсів. — Але ми робимо їм добро».

Маленький ангел здимів, коли настав день сьомий. Переказували, що пані Еулалія прокинулася серед ночі й, не знайшовши дівчинки поряд, заходилася гарячково шукати її по всьому будинку, гадаючи, що вони досі грають у хованки. Лауданум та темрява вивели її до саду, де їй чувся якийсь голос і ввижався погляд маленького анге­ла з обличчям, покресленим блакитними венами, і з губами, почорнілими від отрути; той голос кликав її з-під вод ставка, запрошував зануритися і прийняти холодні мовчазні обійми пітьми, яка притягала її, нашіптуючи: «Матінко, тепер ми будемо разом назавжди, як ти й хотіла».

Перейти на страницу:

Похожие книги

Вдребезги
Вдребезги

Первая часть дилогии «Вдребезги» Макса Фалька.От матери Майклу досталось мятежное ирландское сердце, от отца – немецкая педантичность. Ему всего двадцать, и у него есть мечта: вырваться из своей нищей жизни, чтобы стать каскадером. Но пока он вынужден работать в отцовской автомастерской, чтобы накопить денег.Случайное знакомство с Джеймсом позволяет Майклу наяву увидеть тот мир, в который он стремится, – мир роскоши и богатства. Джеймс обладает всем тем, чего лишен Майкл: он красив, богат, эрудирован, учится в престижном колледже.Начав знакомство с драки из-за девушки, они становятся приятелями. Общение перерастает в дружбу.Но дорога к мечте непредсказуема: смогут ли они избежать катастрофы?«Остро, как стекло. Натянуто, как струна. Эмоциональная история о безумной любви, которую вы не сможете забыть никогда!» – Полина, @polinaplutakhina

Максим Фальк

Современная русская и зарубежная проза
Год Дракона
Год Дракона

«Год Дракона» Вадима Давыдова – интригующий сплав политического памфлета с элементами фантастики и детектива, и любовного романа, не оставляющий никого равнодушным. Гневные инвективы героев и автора способны вызвать нешуточные споры и спровоцировать все мыслимые обвинения, кроме одного – обвинения в неискренности. Очередная «альтернатива»? Нет, не только! Обнаженный нерв повествования, страстные диалоги и стремительно разворачивающаяся развязка со счастливым – или почти счастливым – финалом не дадут скучать, заставят ненавидеть – и любить. Да-да, вы не ослышались. «Год Дракона» – книга о Любви. А Любовь, если она настоящая, всегда похожа на Сказку.

Андрей Грязнов , Вадим Давыдов , Валентина Михайловна Пахомова , Ли Леви , Мария Нил , Юлия Радошкевич

Фантастика / Детективы / Проза / Современная русская и зарубежная проза / Научная Фантастика / Современная проза