У карнавалі історії. Свідчення

Одним словом, руками західних комуністів Сталін вирішив затаврувати англо-франко-американську агресію проти націонал-соціалізму.

Поет Асєєв у віршиках проти Польщі заримував Гітлерову промову в Данціґу (не згадуючи, щоправда, про Гітлера).

Так самісінько брехливо висвітлювалась війна з Фінляндією. Почалися переговори з фінами. Їм запропонували таку ж допомогу, як і прибалтам. Фіни уже бачили долю Польщі й Прибалтики і тому відмовились від обміну землями і від військової допомоги.

З’явились повідомлення про якийсь гарматний вистріл з фінського боку, про вторгнення фінських військ на наші землі. У Фінляндію було послано гнівну ноту.

Фінляндія боязко попросила створити комісію для вивчення інциденту з вистрілом. У відповідь — гнівні листи трудящих СРСР, гнівна нота.

Усе це нагадує байку Крилова «Вовк і ягня», аргументацію з обох боків — вовка і ягняти.

Нарешті війська Ленінградського військового округу (не Червоної Армії, а округу!) перйшли кордон, не оголосивши війни. Фіни нахабно оголосили війну (так що агресор — вони).

Через декілька днів у Фінляндії було створено народний уряд (на території, захопленій Червоною Армією). Новий уряд ще не встиг виникнути, а вже підписав потрібний договір. «Правда» вмістила карту земель, що відійшли до Радянського Союзу і Фінляндії. Всім читачам було видно благородство Союзу: маленький Карельський перешийок нам, а великий шматок Карелії — їм. Фінські війська поспішно відступали, старий фінський уряд кудись зник. Коли шведи боязко спробували примирити тих, хто воював, то їм заявили, що вже укладено договір із справжнім урядом Фінляндії.

Опублікували витяги з «Фьолькішер беобахтер» про те, що берлінці радіють з перемог союзника. (Щоправда, Муссоліні при цьому поставляв зброю фіннам. Англія і Франція також підтримували Фінляндію.)

Поступово статей про доблесні успіхи в Фінляндії стало менше, а потім вони й зовсім зникли. Почалися статті про бої за те чи інше село. Про народний уряд забули. Зненацька вигулькнув старий, ненародний уряд, з яким і уклали мир.

Дивно, що тогочасні читачі не зрозуміли, що Червона Армія слабка, коли виявилось, що вона нездатна перемогти Фінляндію. Як могли не зрозуміти, що сталінізм пов’язаний з гітлеризмом, що «п’ята колона» у Фінляндії слабка?

21 грудня увесь світ відзначав 60-річчя Вождя всіх народів.

На найпомітнішому місці «Правда» розмістила привітання вождеві від фюрерів — Гітлера, Чан Кай-ші й словацького Тісо.

Цитати про захоплення Бесарабії, приєднання Прибалтики, про війну в Китаї я не встиг виписати: відпустка, скорочення штатів, а потім 21 серпня — все це не дало мені закінчити статтю.

У «Правді» від 21-го анонімка, прохання про допомогу від неназваних керівників КПЧ. «П’ята колона» працювала.

Задовго до цього в самвидаві появились «2 тисячі слів», промова Вацулика на з’їзді чехословацьких письменників, «Програма діяльності КПЧ» та інші переклади з чехословацької преси, особливо з «Літерарних листів». Нарозхват була «Дукля» — журнал українців Словаччини. На жаль, в ньому аналізувались тільки національні й релігійні проблеми в новій Чехословаччині. Національна обмеженість журналу виявлялась у всьому. Коли українця В. Біляка вибрали секретарем словацької компартії, українці Словаччини раділи. Та коли Біляк публічно зрікся свого українства, по суті, попередивши про те, що готовий продати всі народи ЧРСР), «Дукля» накинулась на нього.

Але радість «весни» так переповнювала сторінки «Дуклі», що можна було навіть не знати інших чехословацьких газет і журналів, щоб зрозуміти, що «весна» справді прийшла.

Демократизм, гуманізм, правдивість «Програми діяльності КПЧ» тоді переконували нас більше, ніж будь-що інше, що чехословацька компартія справді почала будувати «соціалізм з людським обличчям».

Назва ця мені не подобалась, бо вона припускає можливість соціалізму з нелюдським обличчям. Останнє — не соціалізм, а нова форма експлуататорського суспільства. З цієї ж причини мені здається невдалим термін «казармений комунізм». Як ідеологія такий «комунізм» можливий, але як лад він або неможливий, або це не комунізм. Адже тоді повинні бути люди, зацікавлені в тому, щоб зберегти нелюдськість комунізму, ті, що поза рамками «рівності, братства й свободи», що мають політичні й економічні пільги. Вони повинні бути найрівнішими і найвільнішими «братами».

Напади на ЧРСР з кожним днем збільшувались. Ми всі чекали: якщо почнеться війна, чи скажуть своє слово друзі ЧРСР — Румунія та Югославія, а також вороги — «імперіалістичні держави».

Ходили чутки, що Румунія та Югославія обіцяли Дубчекові військову допомогу в разі вторгнення. Югославія почала озброювати своїх мешканців на випадок війни з «братами» по крові й ідеології.

Та ми знали, що чехословацькі війська стоять не біля кордонів СРСР, а біля кордонів з Німеччиною, що їхні гармати звернені на Захід. Дубчек зовсім не готувався давати відсіч агресії з радянського боку.