Читаем У карнавалі історії. Свідчення полностью

На стінах у камері чіпляють фотографії, портрети жінок — це також сеанси.

Одна камера у Лефортово почепила на стіні портрет Анджели Девіс і колективно займалась онанізмом, споглядаючи Девіс. Це своєрідний політичний «сеанс».

Ось у камеру заглядає наглядачка Зоя:

— Як вам не соромно матюкатись на весь ізолятор?

До неї починають залицятись, тобто брати сеанс.

Як же у таких умовах пропустили «Актуальні проблеми…»?

Проглянув я цей збірник. Нарешті у нас серйозно цим зайнялися, вирішили, що й за соціалізму є сексуальні проблеми. Є тут декілька дуже розумних статей.


*


У Михайловича закінчилося слідство. Йому вдалося спростувати звинувачення у валютних операціях і повернутись у Бутирку.

Ми залишились з Ліфшицем удвох. Я навчив його багатьох ігор. Ми робили їх з паперу, з картону і грали. Гравець він першокласний. Окрім шахів, обігравав мене у всьому. Я відзначив одну цікаву деталь. Чим більше «ймовірнісною» була гра, чим більше вона залежала від того, як пощастить, тим частіше я програвав. З цим було пов’язане й інше. Чим нахабніше, самовпевненіше він грав, тим частіше перемагав. Я спробував свідомо застосувати те, що помітив, під час гри і почав грати трохи краще.

Ігрове нахабство Ліфшица тісно пов’язане з тим, як йому таланить у бізнесі.

В інституті він був відмінником. Психологічно це тип щасливчика. Мій перший однокамерник, Кузьма — «невдаха». Коли я грав з Кузьмою в доміно, він програвав, навіть коли в нього були переваги. Він був упевнений, що програє, і програвав.

Завдяки обом я підійшов до ролі настанови у грі.

З картону я зробив свою улюблену гру — маджонг. Ліфшиц також захопився нею. Одного разу, коли ми грали в маджонг, до камери заскочив корпусний наглядач.

— Ви чому в карти граєте?

— Це не карти, а китайські шахи.

— Вам що, російських ігор мало? (Видають доміно, шашки, шахи).

Він схопив частину «костей» маджонгу і пішов.

Ми сіли писати скаргу, щоб розважитись.

Я описав сцену і прокоментував. Оскільки я — українець, а Ліфшиц — єврей, заяву про російські ігри ми розцінюємо як прояв великодержавного шовінізму. Для нас китайські ігри нітрохи не віддаленіші, ніж російські. Гра менш азартна, ніж доміно. Якщо наглядач боїться, що гра антирадянська, маоїстська, то я одразу ж це заперечу. Цій грі близько п’яти тисяч років і мабуть, вона радше феодальна, аніж соціалістична, тому нічого ворожого радянському ладові у ній немає.

Ліфшиц написав гумористичну скаргу, пародіюючи дискусію з наглядачем. Я побоювався, що за те, що пародія надто різка, його посадять у карцер. Але обійшлося. На скарги нам не відповіли, але й грати більше не заважали. Навпаки, наглядачі почали вчитися у мене різних ігор. Консультувались, розв’язуючи кросворд, грали в «слова». Сумно ж сидіти на посту!

Поки ми так собі розважались, психіатри-кагебісти вивчали мої відповіді. Нарешті мене викликали в кабінет до лікаря. Там сидів старий чоловік з хижим і хитрим виразом обличчя.

— Ви професор Лунц?

— Чому ви так думаєте?

— Та розповідали мені про вас багато.

— Хто?

— Бурмістрович, Буковський, багато хто.

Лунц почав ставити питання. Запитував швидко, за якоюсь системою. Алогічності у запитаннях не було. Яка це система, вловити я не міг, тому відповідав стисло, чітко, розуміючи, що будь-яка неточна фраза буде спотворена. Щоправда, точну він також перекрутить. Але навіщо допомагати їм у фальсифікаціях?

— Які статті ви написали?

Я почав з «Бабиного Яру» («Невже, — подумав я, — у тебе не залишилось нічого єврейського, невже мій виступ проти антисемітизму хоч трошки у тобі щось не зачепить?». Правда, я знав про нього дуже багато. Людина патологічна, з великим запасом людиноненависництва. Його ненавидять родичі, він викликає страх у співробітників. Якщо немає нічого людського, то чому має залишатись національне?)

«Бабин Яр» його не зацікавив. Адже це тільки фактографічний матеріал. Говорити з ним було важче, ніж із попереднім психіатром: Лунц доволі швидко помічав нечіткі, розпливчаті відповіді, суперечності (я не хотів відверто говорити про всі свої погляди, і тому відповіді були не зовсім ясні).

Лунц закінчив розмову хвилин через п’ятнадцять.

— Чому не стаціонарна експериза?

— А вона не потрібна. Ваш випадок дуже простий.

— Я вимагаю свого експерта.

— Це справа вашої дружини і слідчого.

— Але слідчий сказав, що право вимагати свого психіатра маю я, а не родичі.

— Я не чув вашої розмови зі слідчим.

Ліфшиц, вислухавши мою розповідь, вирішив, що я відповідав правильно.

— Головне — бути у відповідях посередині. Не можна бути веселим, не можна бути засмученим. Не можна бути логічним, не можна бути нелогічним.

Я розсміявся:

— Але ж надто велика «серединність» також ненормальна?

— Може, й так.

Минали місяці, а мене більше не чіпали…

Ми грали в ігри, вигадували різні приколи. Я читав Ліфшицу лекції з психоаналізу, йоги, веданти, він мені — з психіатрії.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище
Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище

Настоящее издание посвящено малоизученной теме – истории Строгановского Императорского художественно-промышленного училища в период с 1896 по 1917 г. и его последнему директору – академику Н.В. Глобе, эмигрировавшему из советской России в 1925 г. В сборник вошли статьи отечественных и зарубежных исследователей, рассматривающие личность Н. Глобы в широком контексте художественной жизни предреволюционной и послереволюционной России, а также русской эмиграции. Большинство материалов, архивных документов и фактов представлено и проанализировано впервые.Для искусствоведов, художников, преподавателей и историков отечественной культуры, для широкого круга читателей.

Георгий Фёдорович Коваленко , Коллектив авторов , Мария Терентьевна Майстровская , Протоиерей Николай Чернокрак , Сергей Николаевич Федунов , Татьяна Леонидовна Астраханцева , Юрий Ростиславович Савельев

Биографии и Мемуары / Прочее / Изобразительное искусство, фотография / Документальное
Русская печь
Русская печь

Печное искусство — особый вид народного творчества, имеющий богатые традиции и приемы. «Печь нам мать родная», — говорил русский народ испокон веков. Ведь с ее помощью не только топились деревенские избы и городские усадьбы — в печи готовили пищу, на ней лечились и спали, о ней слагали легенды и сказки.Книга расскажет о том, как устроена обычная или усовершенствованная русская печь и из каких основных частей она состоит, как самому изготовить материалы для кладки и сложить печь, как сушить ее и декорировать, заготовлять дрова и разводить огонь, готовить в ней пищу и печь хлеб, коптить рыбу и обжигать глиняные изделия.Если вы хотите своими руками сложить печь в загородном доме или на даче, подробное описание устройства и кладки подскажет, как это сделать правильно, а масса прекрасных иллюстраций поможет представить все воочию.

Владимир Арсентьевич Ситников , Геннадий Федотов , Геннадий Яковлевич Федотов

Биографии и Мемуары / Хобби и ремесла / Проза для детей / Дом и досуг / Документальное