Читаем У карнавалі історії. Свідчення полностью

У результаті «паровоза» та його друзів посадили. Серед них одну вірменку, яку звинувачували у валютних операціях і в тому, що вона дала хабаря, коли син вступав в інститут. Найбільше свідчень дав один працівник алмазної фабрики. Він сподівався на антисемітизм суддів і до своїх свідчень додавав антисемітські репліки. Підкреслював, що близький до когось з беріївців, що має медаль (за доноси).

«Паровоз» на слідстві тримався непогано, брав провину на себе. Але було пізно…

Михайлович ознайомився з актом звинувачення:

— Навіщо ти назвав стільки операцій?

— Мені порадив однокамерник, директор такого-то магазину Зубок.

— Зубок? Він же ж стріляний горобець. Він не міг такої дурниці порадити. Адже термін більший намотують за систематичність операцій, за кількість випадків, а не за загальний оборот. Він порадив тобі, бо вони дали йому таке завдання.

Ми дістали Кодекс. Справді, так воно й було.

— Зубок став «квочкою». Йому дали великий термін, і він пом’якшує свою долю. Сподівається на амністію або помилування.

Про Лефортівських квочок ми дізнались дуже багато, перестукуючись з іншими камерами (по ланцюжку). Звіряючи дані, вдалося виявити щось із десяток «квочок». І все люди з великими термінами.

Уся Бутирська тюрма — тобто її старожили — знають капітана міліції «Золоту ручку» (або «Криву ручку»: в нього одна рука покалічена). Капітан був постійною квочкою. Хоча про нього попереджували всіх новачків, але здебільшого запізно. Адже новачок першим зустрічав у тюрмі «Золоту ручку». «Ручка» випитував справу, давав поради. І багато хто потрапляв на гачок «бувалого зека». Старожили декілька разів намагались «ручку» пришити. Та як це голіруч зробиш?

З допомогою тюремної абетки я дізнався про інших Лефортівських зеків.

Афганець-студент. Родич шаха. Шах по-звірячому замордував його батька (закопували по горло у землю і мучили так, як колись мучили вандейці республіканців: виколювали очі, мочились на голову і т. д.). Афганець поїхав вчитися у СРСР, став лівим. Але лівизна не завадила зайнятись валютою. Він потрапив у Лефортово зовсім «телям». Не знав законів, клюнув на гачок слідчих. Не тільки «розколовся», а й наплів на себе.

Коли «бувалі» однокамерники пояснили йому закони, він лютою ненавистю зненавидів Союз, наглядачів, лівизну. Писав скарги… шахові, що замучив його рідних. З коридора ми часто чули його улюблену лайку: «Я ї… тебе в ніс, як ворога народу!» «Як ворога народу» — це вислів педерастів, але афганець у своєму невіданні об’єднав його з іншою лайкою.

Був валютник із ФРН.

Декілька чоловік сиділо за спроби продати «таємниці» західним посольствам. Один вантажник намалював план порту, записав усі кораблі та ще щось. Проник з «відомостями» в американське посольство. Там проглянули його папери і запропонували забратись геть. Прямо біля брами посольства вантажника схопили і посадили у Лефортово.

Якийсь майор загубив таємні документи. Його звинувачували, що він передав їх на Захід.

Ліфшиц сидів з робітником — фашистом, ідіотом. Ідіот разом зі своїм приятелем розкидав у Кремлі листівки проти комунізму. Листівки підписували «Радянська фашистська партія». Ліфшиц розважався тим, що гіпнотизував фашиста і змушував танцювати. Фашист любив його, хоча в листівках було написано: «Євреїв треба у газові камери — відправити, щоб не смерділи!»

Усі Лефортівські зеки розповідали про лікаря Плахотнюка. Влітку 1971 року він ішов вулицею в Києві з молодою американкою. Кагебісти не випускали їх з поля зору. Один з них підійшов до Плахотнюка і вдарив його в обличчя. Плахотнюк написав скаргу, яку психіатри потім використали як доказ, що він божевільний і хворий на манію переслідування. Він побував в Інституті ім. Сербського і тепер чекав на етап. Плахотнюк відмовлявся говорити з начальником російською:

— Чому мене тримають у РРФСР? За законом вимагаю перекладача.

Плахотнюк вже побував у Сербському й чекав на етап.

Уся тюрма захоплювалась «хохлом».

Сидів якийсь кандидат наук. Він виступив на партійних зборах з критикою ЦК партії. Потім дав декільком знайомим запис виступу.

Син одного з керівників Московської області роздобув бомбу і підірвав нею свого вчителя. «З політичних мотивів». Казали, що у нього знайшли якісь самвидавівські книжки.

Якось на прогулянковому дворику ми наткнулись на напис «Якір».

Мої однокамерники, побачивши, що я розхвилювався, стали підсміюватись:

— Завтра з’явиться Сахаров, післязавтра — Солженіцин.

За різними ознаками я переконався, що Якір справді сидить. Переказав йому вітання. Чи воно дійшло, не знаю. Почав писати на стінах дворика своє прізвище і номер камери. Відповіді не було.

Отримав передачу від Юрія Кіма. Знову залунали його пісні.

— Мабуть, передає продукти і мені, і Якірові.

Нарешті викликали до психіатра. Якась дама з Інституту Сербського.

Вона почала з сексу. Я відмовився відповідати.

Розпитала біографію.

— Ваша мама пише, що ви зі школи дивно поводитесь!

— Покажіть її листа. Може, я зрозумію, про що вона пише, і поясню вам, що це за «дивацтва».

— Лист у слідчого.

— Але ви його читали?

— Так.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище
Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище

Настоящее издание посвящено малоизученной теме – истории Строгановского Императорского художественно-промышленного училища в период с 1896 по 1917 г. и его последнему директору – академику Н.В. Глобе, эмигрировавшему из советской России в 1925 г. В сборник вошли статьи отечественных и зарубежных исследователей, рассматривающие личность Н. Глобы в широком контексте художественной жизни предреволюционной и послереволюционной России, а также русской эмиграции. Большинство материалов, архивных документов и фактов представлено и проанализировано впервые.Для искусствоведов, художников, преподавателей и историков отечественной культуры, для широкого круга читателей.

Георгий Фёдорович Коваленко , Коллектив авторов , Мария Терентьевна Майстровская , Протоиерей Николай Чернокрак , Сергей Николаевич Федунов , Татьяна Леонидовна Астраханцева , Юрий Ростиславович Савельев

Биографии и Мемуары / Прочее / Изобразительное искусство, фотография / Документальное
Русская печь
Русская печь

Печное искусство — особый вид народного творчества, имеющий богатые традиции и приемы. «Печь нам мать родная», — говорил русский народ испокон веков. Ведь с ее помощью не только топились деревенские избы и городские усадьбы — в печи готовили пищу, на ней лечились и спали, о ней слагали легенды и сказки.Книга расскажет о том, как устроена обычная или усовершенствованная русская печь и из каких основных частей она состоит, как самому изготовить материалы для кладки и сложить печь, как сушить ее и декорировать, заготовлять дрова и разводить огонь, готовить в ней пищу и печь хлеб, коптить рыбу и обжигать глиняные изделия.Если вы хотите своими руками сложить печь в загородном доме или на даче, подробное описание устройства и кладки подскажет, как это сделать правильно, а масса прекрасных иллюстраций поможет представить все воочию.

Владимир Арсентьевич Ситников , Геннадий Федотов , Геннадий Яковлевич Федотов

Биографии и Мемуары / Хобби и ремесла / Проза для детей / Дом и досуг / Документальное