У карнавалі історії. Свідчення

Відвезли додому. Справді виявилось, що недавно прийшов міліціонер і приніс виклик у районний відділ міліції.

У міліції допит: чому не працюю? На які гроші живу? Дали підписати папір — попередження, що коли не влаштуюсь на роботу упродовж двох тижнів, то мене притягнуть до судової відповідальності за ледарство.

У березні стан Льоні такий, як і раніше. До апатії та сонливості додалися дуже великі набряки. Він все ще в палаті під наглядом і вживає ті самі ліки. У палаті намагається відключитись, заглибитись у себе. Буває, що відключається так, що тепер для нього вже звично, і під час побачень. Погляд гасне або спрямовується кудись мимо. У цей час він нічого не чує і не бачить. Доводиться його гукати, і тоді він «повертається».

Дивитись на це неможливо. Обережно починаю вмовляти його написати заяву і визнати в ній, що він оцінює статті як «відхилення від норми». Але Льоня твердо заявив: «Писати їм я нічого не буду».

У Дніпропетровській прокуратурі, куди нарешті викликали, було виразно сказано, що в порушенні кримінальної справи проти лікарів Дніпропетровської лікарні мені відмовили, оскільки наприкінці березня медична комісія під головуванням професора Блохіної (вона за дорученням Міністерства охорони здоров’я СРСР очолює постійну комісію у спецтюрмі) перевірила лікування й умови утримання Плюща і не виявила ніяких порушень. (На наступному побаченні Льоня заперечив це: ніякої комісії не було, і його ніхто не обстежував).

Прокурор повідомив навіть новий діагноз — «шизофренія в параноїдній формі», що його тепер поставили Льоні. Почав казати про те, що йому відомо, що у французькій пресі з’явились статті про Плюща, і що він радить звертатись не у західні газети, а в радянські інстанції: «Адже вас можуть притягнути до суду за наклеп!»

… У злочину є своя логіка, злочинна логіка: він не обмежується на вже скоєному, а розростається, тягне за собою злочин новий і ще страшніший.

Спершу — явно брехливий діагноз, потім «лікування», невідповідне, злочинне щодо того ж брехливого і злочинного діагнозу; «шизофренію з млявим перебігом» не лікують галоперидолом, інсуліном і трифтазином. Що станеться на наступному етапі? Чим завершиться цей логічно неминучий процес санкціонованого і спровокованого державою злочину?

Передбачити неважко! Або не витримає тілесне здоров’я Леоніда Івановича, і тоді настане смерть фізична. Або буде знищено природу волі й духа, яку воздвиг він у відчайдушній боротьбі зі своїми катами, і тоді настане смерть духовна. Я з цілковитою відповідальністю стверджую, що те й інше однаково можливе, що часу залишилось мало, можливо, його вже зовсім немає. Людина посилається у світ не для того, щоб доводити свою вищість над виробами хімічної промисловості…

(Із статті Т. С. Ходорович «Ескалація відчаю», самвидав.)