Читаем У карнавалі історії. Свідчення полностью

І все ж правозахисний рух зіграв суттєву роль, і саме ту, яку на себе взяв, — демістифікація комунізму й імперського інтернаціоналізму, розвиток хоча б у інтеліґенції правової свідомости, включно з національною самосвідомістю, тобто оформив, усвідомив, висловив всенародне небажання жити по-старому. Горбачовська революція згори змушена була поверх голубих мундурів натягнути не по них шите демократичне вбрання. Що це — перемога чи поразка? Тяжко назвати революцію, в якій було досягнуто саме тих цілей, що вона їх проголошувала. До влади завжди приходили мародери революції. Але так чи інакше наші країни вийшли з чорторию, глухого кута ентропійної смерті комуністичної імперії. Дисидентська доба — повернення в історію індивіда: відродження особистости. Нині в історію повертаються країни й нації. Процес болючий і, на жаль, відбудеться коштом рабів отих малих… як не остогидла вже метафора сорока років Мойсеевого Екзоду, але навіть для того, щоб казани були повні м’ясом (славнозвісна донбаська ковбаса), потрібно звільнитися від рабського духу. (Київ як біг за імперським возом, так і продовжує, і все знову й знову переживає напади ностальгії за Переяславською радою й Московським пужалном.) Навіть форма лицемірства нового класу, те, що вони «вкрали» у дисидентів, — демократія, християнство та незалежність — сприяє цьому звільненню. Бандит, який змушений грати в порядну людину, все ж краще за бандита «бєзпрєдєла» чи баклана. Він, хоча б через своїх дітей, наближається до цивілізації.

Мені неодноразово пропонували написати продовження «Карнавалу» на Заході… Мабуть, не буду, хоч і назва вже була: «На демократичному балагані». Звільнення з ГУЛАГу дало змогу зазирнути до кухні цивілізованої політики, і вона мені здалася дуже несимпатичною. Часто лицемірство, мюнхенський дух цієї політики, викликало бажання послати їх усіх, але куди? Чи не це саме лицемірство, точніше вибух проти нього загнало слов’ян і німців у тоталітаризм? Чи не на справедливому гніві проти брехні тих, що при владі, базує свою пропаганду й сучасний тоталітаризм, ось як Льо Пен у Франції, московські червоно-коричневі? Ось і новий Звір, ісламський фундаменталізм, вже вилупився, завдяки нечесності нашої юдеохристиянської цивілізації, й небезпідставно таврує брехню західних держав. Якось один українець, радянський солдат, що перейшов на бік афганців у брежнєвську війну, пояснював мені, чому хоче прийняти, вже вільно, в Америці, магометанство: «Дійсно, моральні принципи ісламу виглядають менш людяними, ніж християнські. Але вони дотримуються своїх принципів. Ми ж їх лише проголошуємо». Тепер уже й радянські комуністи проголосили себе християнами, і Захід, здається, вже готовий взяти Путіна в союзники для захисту демократичних християнських цінностей, ціною Чечні, оскільки під час війни з нацизмом лицемірно не побачили нацистської практики Сталіна щодо тих самих чеченців… (Ні, не маю ілюзій щодо чеченців. Люди як люди, як і афганці…)

І все ж, залишаюся оптимістом, бо на очах мого покоління два звіра впали. Останній не без нашої допомоги, завдяки розкриттю його брехливої звіриності. Оптимізм невеселий. Романтичний період боротьби закінчився. Замість попелу Клааса, що стугонить у серці, б’ється в голові «футуристичне» речення академіка Щерби, яке вчили в школі: «Глокая куздра бодлонула бокра і курдячить бокрьонка». І чого він все курдячить бідолашне, й курдячить? Ну, може, бокр і заслуговує на добрячий бодл («звір звіра їсть»), але жаль нещасне бокреня… І все ж оптимізм, бо і в нас, і на Заході народжується «екологічне покоління», ініціятивне й активне.

І маю надію — чесне з собою. Оця остання, Винниченкова заповідь й Солженіцинське «жіть нє по лжі», думаю, були провідними у дисидентстві. І Винниченко, й Солженіцин не завжди самі дотримувалися своїх принципів, та це не перекреслює моральної й соціяльної сили цього категоричного імперативу. Чи упродовж проминулих тисячоліть багато християн дотримувалися своїх принципів? Саме наслідком цього й став тоталітаризм. І все ж древні релігійні заповіти створили ґрунт для олюднення людства.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище
Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище

Настоящее издание посвящено малоизученной теме – истории Строгановского Императорского художественно-промышленного училища в период с 1896 по 1917 г. и его последнему директору – академику Н.В. Глобе, эмигрировавшему из советской России в 1925 г. В сборник вошли статьи отечественных и зарубежных исследователей, рассматривающие личность Н. Глобы в широком контексте художественной жизни предреволюционной и послереволюционной России, а также русской эмиграции. Большинство материалов, архивных документов и фактов представлено и проанализировано впервые.Для искусствоведов, художников, преподавателей и историков отечественной культуры, для широкого круга читателей.

Георгий Фёдорович Коваленко , Коллектив авторов , Мария Терентьевна Майстровская , Протоиерей Николай Чернокрак , Сергей Николаевич Федунов , Татьяна Леонидовна Астраханцева , Юрий Ростиславович Савельев

Биографии и Мемуары / Прочее / Изобразительное искусство, фотография / Документальное
Русская печь
Русская печь

Печное искусство — особый вид народного творчества, имеющий богатые традиции и приемы. «Печь нам мать родная», — говорил русский народ испокон веков. Ведь с ее помощью не только топились деревенские избы и городские усадьбы — в печи готовили пищу, на ней лечились и спали, о ней слагали легенды и сказки.Книга расскажет о том, как устроена обычная или усовершенствованная русская печь и из каких основных частей она состоит, как самому изготовить материалы для кладки и сложить печь, как сушить ее и декорировать, заготовлять дрова и разводить огонь, готовить в ней пищу и печь хлеб, коптить рыбу и обжигать глиняные изделия.Если вы хотите своими руками сложить печь в загородном доме или на даче, подробное описание устройства и кладки подскажет, как это сделать правильно, а масса прекрасных иллюстраций поможет представить все воочию.

Владимир Арсентьевич Ситников , Геннадий Федотов , Геннадий Яковлевич Федотов

Биографии и Мемуары / Хобби и ремесла / Проза для детей / Дом и досуг / Документальное