І все ж правозахисний рух зіграв суттєву роль, і саме ту, яку на себе взяв, — демістифікація комунізму й імперського інтернаціоналізму, розвиток хоча б у інтеліґенції правової свідомости, включно з національною самосвідомістю, тобто оформив, усвідомив, висловив всенародне небажання жити по-старому. Горбачовська революція згори змушена була поверх голубих мундурів натягнути не по них шите демократичне вбрання. Що це — перемога чи поразка? Тяжко назвати революцію, в якій було досягнуто саме тих цілей, що вона їх проголошувала. До влади завжди приходили мародери революції. Але так чи інакше наші країни вийшли з чорторию, глухого кута ентропійної смерті комуністичної імперії. Дисидентська доба — повернення в історію індивіда: відродження особистости. Нині в історію повертаються країни й нації. Процес болючий і, на жаль, відбудеться коштом рабів отих малих… як не остогидла вже метафора сорока років Мойсеевого Екзоду, але навіть для того, щоб казани були повні м’ясом (славнозвісна донбаська ковбаса), потрібно звільнитися від рабського духу. (Київ як біг за імперським возом, так і продовжує, і все знову й знову переживає напади ностальгії за Переяславською радою й Московським пужалном.) Навіть форма лицемірства нового класу, те, що вони «вкрали» у дисидентів, — демократія, християнство та незалежність — сприяє цьому звільненню. Бандит, який змушений грати в порядну людину, все ж краще за бандита «бєзпрєдєла» чи баклана. Він, хоча б через своїх дітей, наближається до цивілізації.
Мені неодноразово пропонували написати продовження «Карнавалу» на Заході… Мабуть, не буду, хоч і назва вже була: «На демократичному балагані». Звільнення з ГУЛАГу дало змогу зазирнути до кухні цивілізованої політики, і вона мені здалася дуже несимпатичною. Часто лицемірство, мюнхенський дух цієї політики, викликало бажання послати їх усіх, але куди? Чи не це саме лицемірство, точніше вибух проти нього загнало слов’ян і німців у тоталітаризм? Чи не на справедливому гніві проти брехні тих, що при владі, базує свою пропаганду й сучасний тоталітаризм, ось як Льо Пен у Франції, московські червоно-коричневі? Ось і новий Звір, ісламський фундаменталізм, вже вилупився, завдяки нечесності нашої юдеохристиянської цивілізації, й небезпідставно таврує брехню західних держав. Якось один українець, радянський солдат, що перейшов на бік афганців у брежнєвську війну, пояснював мені, чому хоче прийняти, вже вільно, в Америці, магометанство: «Дійсно, моральні принципи ісламу виглядають менш людяними, ніж християнські. Але вони дотримуються своїх принципів. Ми ж їх лише проголошуємо». Тепер уже й радянські комуністи проголосили себе християнами, і Захід, здається, вже готовий взяти Путіна в союзники для захисту демократичних християнських цінностей, ціною Чечні, оскільки під час війни з нацизмом лицемірно не побачили нацистської практики Сталіна щодо тих самих чеченців… (Ні, не маю ілюзій щодо чеченців. Люди як люди, як і афганці…)
І все ж, залишаюся оптимістом, бо на очах мого покоління два звіра впали. Останній не без нашої допомоги, завдяки розкриттю його брехливої звіриності. Оптимізм невеселий. Романтичний період боротьби закінчився. Замість попелу Клааса, що стугонить у серці, б’ється в голові «футуристичне» речення академіка Щерби, яке вчили в школі: «Глокая куздра бодлонула бокра і курдячить бокрьонка». І чого він все курдячить бідолашне, й курдячить? Ну, може, бокр і заслуговує на добрячий бодл («звір звіра їсть»), але жаль нещасне бокреня… І все ж оптимізм, бо і в нас, і на Заході народжується «екологічне покоління», ініціятивне й активне.
І маю надію — чесне з собою. Оця остання, Винниченкова заповідь й Солженіцинське «жіть нє по лжі», думаю, були провідними у дисидентстві. І Винниченко, й Солженіцин не завжди самі дотримувалися своїх принципів, та це не перекреслює моральної й соціяльної сили цього категоричного імперативу. Чи упродовж проминулих тисячоліть багато християн дотримувалися своїх принципів? Саме наслідком цього й став тоталітаризм. І все ж древні релігійні заповіти створили ґрунт для олюднення людства.
Георгий Фёдорович Коваленко , Коллектив авторов , Мария Терентьевна Майстровская , Протоиерей Николай Чернокрак , Сергей Николаевич Федунов , Татьяна Леонидовна Астраханцева , Юрий Ростиславович Савельев
Биографии и Мемуары / Прочее / Изобразительное искусство, фотография / Документальное