У ЛІСАХ ЛЕМКІВЩИНИ

Кілька тижнів після приходу варшавської дивізії, в наші сторони прислано ще одну дивізію. Ворог щораз частіше нападав на наші села. Ми в свою чергу мінували мости на дорогах і залізничих шляхах і посилили засідки.

Мінуючи міст на річці Сян, був смертельно поранений ройовий Морозенко. Одна міна вибухла, і на нього впав тяжкий стовп. Він утратив слух і мову. Коли заалярмовані вибухом поляки наскочили на нас, ми не могли забрати з собою Морозенка. Пізніше ми довідалися, що він не прийшов до притомности і за кілька днів помер.

У Явірнику коло Файчеськ, СКВ під командою чотового Гриня та ройового Граба, зазнав великих втрат. В бою поляки взяли в полон двадцять дев'ять новобранців, а одного вбили. Пізніше кількох з них випустили на волю, а решту замкнули до в'язниці.

А СКВ з села Середнє Велике під командою Дороша зробив засідку на поляків в селі Кальниця і там їх добре перетермосив. Кілька днів пізніше поляки спалили Кальницю.

У вересні наш кущ відвідав сотенний Дідик і тоді ми вперше почули, що ворог збирається виселювати наших селян і готує

Я дістав наказ перейти до куща Середнє Велике, де мене приділено до роя Байдака. СКВ нараховував п'ять роїв. Перший рій очолював Соловій, другий — Зелений, третій — Байдак, четвертий — Дуб, п'ятий — Кутик. Чотовим був Дорош, військово-організаційним — Корп, кущовим — Мирон. В рою Байдака я зустрівся і подружив з молодим стрільцем Смерекою. З нашої сотні були ще Снігур і Чиж.

А вже в жовтні, на наказ сотенного Дідика, ми зібралися на Хрещатій над потоком, що пливе до села Суковате. Сотенний ходив сердитий, постукував палицею і воркотів під носом.

До збірки стали усі кущі. В усіх вояків була автоматична зброя, добрі мундири і взуття. Гірше було з шинелями, але майже кожний вояк мав пояс із шкіряною торбою.

Сотенний шкутильгав між вояцтвом. Перегляд тривав довгі години. Хлопці, без плащів, мерзли і цокотіли зубами. Сотенний тикав палицею на торби і пояси та приказував:

— Коли ви замість плащів придбали офіцерські паси і торби, то хай вони тепер гріють вас!

За кілька днів із зібраного вояцтва сотенний Дідик створив бойову сотню в такому складі: чотові — Грань, Корп, Круча, Соловій; бунчужний — Кудияр, сотенний політвиховник — Бойко, чотові політвиховники — Кавка, Микита і Зенко; комендант польової жандармерії — Дорош. Крука призначено сотенним санітаром, а Конарика, Скакуна, Василя і Пасічника (раніш мав кличку — Пательня), чотовими санітарами. Інтендантами стали Човен і Обласний, на місце Хитрого, який лишився в терені. Ройовими стали: Палій, Кора, Райтер, Ославець — в першій чоті; Граб, Байдак, Новий, Найда — в другій; Крамаренко, Зелений, Рібка, Галайда — в третій; Урал, Їва, Кутик, Луговий — в четвертій. Рій складався з дев'ятьох стрільців, десятий — ройовий. Створено теж дві чоти з новоприбулих, на чолі з Прикуєм і Громом. Лайбіда, Коля, Кіса, Річка і Херсонець очолили рої. Ці чоти перейшли під командування Хріна, який організував нову сотню. Деякі з наших стрільців, наприклад, Хитролис і Сухий, залишилися в районі. Наш кухар Голуб перебрав гарбарню на Хрещатій. Мокрий залишився в кущі Чарноти. Старих віком вояків звільнено.

Центром таборування сотні стали гори Хрещатої — Кичера і Буковиця.

РОЗДІЛ 10

Восени 1945 року ворог почав стягати військо на Лемківщину, творити нові і зміцнювати дотеперішні станиці та посилювати свою діяльність по наших селах.

Серед населення щораз частіше говорилося, що Польща готується виселити українських селян з їх прадідівської Лемківщини кудись далеко, правдоподібно до СРСР. Частина населення, головно збаламучена русофільством, ще 1944 року виїхала добровільно на схід. На їх господарства червона Польща прислала своїх колоністів — мазурів та виселенців з Галичини.

Чутки про виселювання українського населення скоро стали дійсністю. Польські збройні сили і НКВД почали нападати на поодинокі села (головно недалеко Сянока) та насильно вивозити людей. Ці акції провадились в найбрутальніший спосіб, приблизно за такою схемою: військо кількома наворотами нападало на село, грабувало і било селян та насилувало жінок. А щоб нагнати ще більше страху, поляки вбивали в селі кільканадцять чоловіків і жінок та залишали їх на видних місцях. Коли в селі вже не було нічого, ані коней, ані худоби, ані возів, а в хатах навіть глиняного посуду, тоді приходив наказ, щоб за п'ятнадцять хвилин усі були готові до виїзду. Хто не встигав, того силою витягали або й в'язали і виносили на вози. Це все відбувалося в супроводі побоїв. Найупертіших, що не хотіли лишати своїх хат, вбивали.

Збірні пункти були в Сяноці і Риманові. Там "сортували" — одних замикали до в'язниць, а інших відправляли на схід.