Убивчий білий

Він спромігся на усмішку.

— Я кілька годин сюди їхав зі Шпеником у машині, про яку сильно підозрюю, що вона крадена. Звісно, я хочу, щоб ти повернулася.

Робін засміялася, хоч і зі сльозами на очах.

— І Шпеник тут? Треба було його привести!

— Шпеника? Сюди? Він би облазив усі кишені й вигріб касу.

Робін знову засміялася. З очей зірвалися сльози і покотилися щоками.

— Де ти ночуватимеш?

— У машині, Шпеник повезе мене додому. Стягне з мене страшні гроші. Це неважливо,— хрипко додав Страйк, щойно Робін розтулила рота.— Воно того варте, якщо ти повернешся. Більш ніж варте.

— Цього разу я хочу контракт,— заявила Робін, але суворість тону пом’якшив вираз її очей.— Справжній.

— Вважай, що маєш.

— Ну добре. Що ж, побачимося...

Коли ж вони побачаться? Вона має на два тижні поїхати у весільну подорож.

— Дай мені знати,— сказав Страйк.

Він розвернувся і почав був спускатися далі.

— Корморане!

— Що?

Робін підійшла до нього, спинилася на сходинку вище. Тепер їхні очі були на одному рівні.

— Я хочу почути, як ти його спіймав і все таке.

Страйк усміхнувся.

— Це зачекає. Але без тебе я б не впорався.

Ні він, ні вона не змогли б сказати, чия то була ініціатива — може, вони почали одночасно. Опам’яталися вони тримаючи одне одного у міцних обіймах — Робін поклала підборіддя Страйкові на плече, він заховав обличчя у її волоссі. Від нього тхнуло потом, пивом, медичним спиртом, від неї пахло трояндами і легкими парфумами, за якими Страйк скучив, відколи Робін пішла з офісу. Торкатися її було чимось новим і водночас знайомим, ніби колись давно він її вже обіймав, ніби роками скучав за цим, сам того не знаючи. За зачиненими дверима і далі грала музика:

I'll go wherever you will go

If I could make you mine... [2]

Розірвали обійми вони так само несподівано, як і потягнулися одне до одного. По обличчю Робін струменіли сльози. Протягом якоїсь божевільної миті Страйкові хотілося сказати «Ходімо зі мною», але він розумів, що є слова, які не можна взяти назад чи забути, і це були якраз такі слова.

— Дай мені знати,— повторив він. Хотів був усміхнутися, але всміхатися було боляче. Помахавши забинтованою рукою, Страйк почав спускатися і вже не озирався.

Робін дивилася, як він іде, і несамовито витирала з обличчя гарячі сльози. Якби він сказав «Ходімо зі мною», вона б пішла — але що далі? Робін ковтнула, витерла носа, тоді розвернулася, підхопила сукню і почала повільно підніматися назад до свого чоловіка.

Минув рік

Частина перша

1

Я чув, що він збирається розширюватися... що шукає здібного помічника.

Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»

Усезагальний потяг до слави такий сильний, що люди, до яких вона приходить випадково і попри їхнє бажання, дарма чекають на співчуття.

Протягом довгих тижнів після піймання Шеклвелльського різника Страйк боявся, що його найвищий детективний тріумф завдав смертельного удару його кар’єрі. Тепер здавалося, що два попередні спалахи загальної цікавості до його агенції були просто митями, коли потопельник ненадовго занурюється у воду, перш ніж направду опуститися на дно. Бізнес, заради якого Страйк пішов на такі жертви, заради якого так багато працював, головно спирався на його здатність невпізнаним ходити лондонськими вулицями, та після піймання серійного вбивці Страйк міцно посів своє місце в уяві громадськості: сенсація, про яку шуткують на вечірніх шоу, об’єкт цікавості тим більшої, що він відмовляється її задовольнити.

Видушивши все до останньої краплі з теми Страйкової геніальності в упійманні Різника, преса заходилася копатися в родинній історії Страйка. Газети назвали її «мальовничою», хоч для самого Страйка то був ніби вічний важкий клубок усередині, якого він старався не торкатися: батько — рок-зірка, покійна мати — суперґрупі, кар’єра в армії, що закінчилася з утратою ноги. Усміхнені журналісти з чековими книжками напосілися на єдину з братів і сестер, з ким Страйк ділив дитинство,— на його зведенючку Люсі. Армійські знайомі відпускали жартівливі ремарки, і за їхнім грубим гумором Страйк бачив заздрість і посміх. Батько, якого Страйк бачив двічі за життя і чиїм прізвищем не користувався, через своїх піарників видав заяву, що натякала на існування дружніх стосунків подалі від цікавих очей. Після піймання Різника відголоски лунали у Страйковому житті ще цілий рік, і він досі не мав певності, що все позаду.