Убивчий білий

— Якщо Олівер погодиться з нами поговорити,— сказав Страйк,— це буде фантастично. Ось що тобі скажу, я ще наберу Шпеника, спитаю, чи є в нього якась інформація на обмін для поліціянтів. Передзвоню пізніше.

Він повісив слухавку. Робін була голодна, але не пішла вниз, а розтягнулася на ошатному ліжку під червоне дерево, яке подарував їм на весілля батько Метью. Воно було таке важке й велике, що ціла бригада вантажників, пітніючи і стиха лаючись, по частинах тягнула його нагору, а тоді збирала наново у спальні. Туалетний столик Робін натомість був старий і дешевий. Без шухляд він важив десь як ящик з-під помаранчів; вистачило одного вантажника, щоб підняти його і поставити у спальні між вікнами.

За десять хвилин мобільний задзвонив знову.

— Швидко ти.

— Так, пощастило. У Шпеника вихідний, і інтереси в нас збіглися. Він не проти, щоб поліція взяла одного типа. Скажи Ванессі, що ми пропонуємо інформацію на Ієна Неша.

— Ієн Неш? — перепитала Робін, сіла, схопила папір і ручку, щоб записати ім’я.— Хто саме...

— Це бандит. Ванесса знає,— відповів Страйк.

— Дорого коштувало? — спитала Робін. Особиста дружба між Страйком і Шпеником, по-своєму щира, ніколи не впливала на Шпеникові правила ведення справ.

— Половину нашої оплати за перший тиждень,— відповів Страйк,— але це розумне вкладення, якщо Олівер надасть інформацію. Як ти?

— Що? — збентежилася Робін.— Я в нормі. Чого питаєш?

— Тобі не спадає на думку, що як твій роботодавець, я маю піклуватися про твій добробут?

— Ми партнери.

— Ти партнер на зарплатні. Можеш подати позов за неналежні умови праці.

— А тобі не спадає на думку,— озвалася Робін, роздивляючись руку, де на тлі блідої шкіри вирізнявся восьмидюймовий пурпуровий шрам,— що я б це вже зробила, якби планувала? Втім, якщо ти пропонуєш вирішити проблему з туалетом на сходах...

— Я просто хочу сказати,— наполягав Страйк,— що зреагувати на таке було б нормально. Мало хто зрадів би, знайшовши труп.

— Я в цілковитій нормі,— збрехала Робін.

«Я мушу бути в нормі,— подумала вона, коли попрощалися.— Я не втрачу всього, більше не втрачу».

40

Розумієш, твоя і його вихідні позиції просто надто далекі одна від одної.

Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»

О шостій ранку в середу Робін, яка знову ночувала в гостьовій кімнаті, встала і вдягнула джинси, футболку, кофту і кросівки. В наплічнику лежала чорнява перука, яку вона купила в інтернеті і яку доставили вчора вранці просто під носом у підглядайла-журналіста. Робін тихо спустилася вниз, стараючись не збудити Метью, з яким вона цей план не обговорювала. Вона чудово розуміла, що Метью б його не схвалив.

Між ними встановився хисткий мир, хоча суботня вечеря з Сарою і Томом склалася препаскудно; і, власне, проблема була в самій вечері. Від початку все було не дуже добре, бо журналіст на вулиці пішов за ними. Його вдалося скинути з хвоста головно завдяки навичкам протидії стеженню, якими володіла Робін: вони з Метью непомітно вискочили з переповненого вагона метро просто перед зачиненням, але Метью розсердився через такі, на його погляд, негідні дитячі витівки. Але навіть він не міг винуватити Робін у подальшому розвитку подій.

Розмова про поразку на благодійному крикеті почалася легковажно, але раптом стала неприємною і агресивною. П’яний Том несподівано накинувся на Метью і заявив, що той і наполовину не такий крутий, яким себе вважає, що його зверхність образила інших членів команди, що, власне, і в офісі його не люблять, бо він бісить людей, не вміє спілкуватися. Вражений цим несподіваним нападом, Метью намагався розпитати, де саме не так вчинив на роботі, але Том (такий п’яний, що Робін вирішила — пити він почав задовго до їхнього приходу) сприйняв ображену невіру Метью за провокацію.

— Не треба мені тут клеїти святого й божого! — закричав він.— Я більше цього не терпітиму! Вічно мене принижуєш, підколюєш...

— Я правда так роблю? — вражено питав у Робін Метью, коли вони йшли до метро по темряві.

— Ні,— чесно відповіла Робін.— Нічого неприємного ти йому не сказав.

«Сьогодні» вона додала лише подумки. Великим полегшенням було йти додому з таким ображеним і враженим Метью (а не з чоловіком, який жив з нею зазвичай), і виявлені співчуття і підтримка завоювали їй кількаденне перемир’я. Робін не хотіла його порушувати і тому не розповіла Метью, як саме планує позбутися настирливого журналіста. Вона не могла собі дозволити «хвоста» на зустрічі з поліційним патологоанатомом, надто зважаючи на те, що Олівера, за словами Ванесси, довелося довго умовляти зустрітися зі Страйком і Робін.

Тихенько вийшовши на задвір’я через скляні двері, Робін стала на садовий стілець і вилізла на стіну між їхнім двором і сусіднім — фіранки на вікні сусідського будинку були, на щастя, запнуті. З тихим гупанням вона зістрибнула на землю з того боку.