Убивчий білий

Друга частина плану втечі була дещо складніша. Спершу довелося підтягнути сусідську важку й розцяцьковану лаву ближче до стіни. Балансуючи на її спинці, Робін видерлася на просочений креозотом паркан, що сильно захитався, коли вона приземлилася на клумбу з того боку — і втратила тут рівновагу й упала. Підхопившись, Робін біжка кинулася через газон до наступного паркану, в якому була хвіртка на стоянку.

На її полегшення, засув піднявся легко. Причинивши хвіртку по собі, вона пожалкувала, що лишила сліди на росистому газоні. Якщо сусіди прокинуться рано, то легко побачать, звідки саме прийшов гість, який потоптав їм траву, посунув садові меблі й зім’яв бегонії. Вбивця Чизвелла — якщо вбивця взагалі існував — замітав свої сліди значно вправніше.

Присівши за «шкодою» на порожній стоянці, що обслуговувала мешканців безгаражної вулиці, Робін витягнула з наплічника й перед бічним дзеркальцем натягнула перуку, а тоді швидко рушила вулицею, паралельною до Олбері-стріт. Звідси вона звернула на Дептфорд-Гай-стріт.

Двійко фургонів розвозило товари, власник газетної крамнички піднімав металеві захисні жалюзі з вітрини, а більше на вулиці не було нікого. Озирнувшись через плече, Робін відчула не паніку, а захват — ніхто за нею не йде! Проте вона не знімала перуки, поки не дійшла до метро, і там трохи здивувала молодика, який непомітно роздивлявся її з-за електронної книжки.

Страйк обрав кав’ярню «Куточок» на Ламбет-роуд, бо звідси недалеко було до лабораторії, де працював Олівер Баргейт. Приїхавши, Робін побачила, що Страйк уже тут, курить під входом. Його погляд упав на глину в неї на колінах.

— Невдале приземлення на клумбу,— пояснила Робін, коли підійшла ближче.— Журналіст так і вештається навколо.

— Тебе Метью підсадив?

— Ні, сама стала на стілець.

Страйк загасив цигарку об стіну і слідом за Робін увійшов до кав’ярні, де приємно пахло смаженою їжею. На думку Страйка, Робін стала якась бліда й худа, але трималася вона бадьоро і замовила каву і два сандвічі з шинкою.

— Один,— виправив її Страйк.— Один,— сумно повторив він до чоловіка за шинквасом.— Хочу схуднути,— сказав він Робін, коли сіли за щойно звільнений столик.— Щоб не так навантажувати ногу.

— А,— озвалася Робін.— Зрозуміла.

Скидаючи рукавом крихти, Страйк не вперше замислився про те, що Робін — єдина знайома йому жінка, яка ніколи нічого не намагається в ньому виправити. Він знав, що просто зараз може передумати і замовити хоч п’ять сандвічів, і вона йому нічого не скаже, просто усміхнеться і передасть їжу. На цій думці він відчув особливу теплоту до Робін, яка повернулася за столик у своїх брудних джинсах.

— Усе нормально? — спитав він, захлинаючись слиною — Робін якраз лила собі на сандвіч кетчуп.

— Так,— збрехала Робін,— усе чудово. Як твоя нога?

— Вже краще. Опиши цього типа, з яким ми зустрічаємося.

— Високий, чорний, в окулярах,— нерозбірливо відповіла Робін з повним ротом хліба й шинки. Від ранкових вправ вона зголодніла так, як давно не бувало.

— Ванесса повернулася на Олімпійські ігри?

— Так,— відповіла Робін.— І вмовила Олівера з нами зустрітися. Він, здається, не дуже радий, але вона дуже хоче підвищення.

— Інформація на Ієна Неша точно їй у цьому допоможе,— сказав Страйк.— 3 того, що я чув від Шпеника, поліція намагалася...

— Здається, то він,— пошепки мовила Робін.

Страйк озирнувся і побачив довготелесого чорношкірого чоловіка в окулярах без оправи, який стривожено завмер у дверях. У руках у нього була валізка. Страйк підніс руку, вітаючись, а Робін посунула свою каву і сандвіч до сусіднього місця, щоб Олівер міг сісти навпроти Страйка.

Робін не знала, чого чекати: Олівер був гарний, зі стильною зачіскою і в бездоганно білій сорочці, але дивився сторожко й ворожо, чим не вирізнялася Ванесса. Хай там як, він потиснув руку Страйкові, а тоді звернувся до Робін:

— А ти Робін? Завжди ми розминаємося.

— Так,— озвалася Робін, теж потискаючи йому руку. Бездоганний вигляд Олівера змусив її засоромитися власного розпатланого волосся і брудних джинсів.— Приємно нарешті познайомитися. Тут самообслуговування, тобі принести чаю чи кави?

— Е... кави, будь ласка, було б чудово,— відповів Олівер.— Дякую.

Робін пішла до шинкваса, а Олівер розвернувся до Страйка.

— Ванесса сказала, що в тебе є для неї інформація.

— Можливо,— відповів Страйк.— Усе залежить від того, що в тебе є для нас, Олівере.

— Хотілося б знати, що саме ви пропонуєте, перш ніж ми підемо далі.

Страйк дістав з кишені куртки конверт і показав.

— Номер машини і намальована від руки мапа.

Вочевидь, для Олівера це щось означало.

— Я можу спитати, де ти це добув?

— Можеш,— бадьоро озвався Страйк,— але ця інформація в угоду не входить. Утім, Ерик Вордл може підтвердити, що моє джерело на сто відсотків надійне.

До кав’ярні увійшла компанія робітників. Усі гучно розмовляли.

— Це все неофіційно,— тихо сказав Страйк.— Ніхто й не знатиме, що ти з нами спілкувався.

Олівер зітхнув, тоді нахилився, розкрив валізку і видобув великий записник. Повернулася Робін з горнятком кави для Олівера і теж сіла за стіл. Страйк приготувався записувати.