Убивчий білий

Але втрата самовладання глибоко присоромила Іззі, й відновлення самоконтролю пересипали збентежені вибачення навпіл з гикавкою. Кінець кінцем вона витерла обличчя — грубо, ніби витирала вікно,— востаннє вибачилася, випростала спину і сказала з притиском, який, зважаючи на обставини, викликав у Страйка повагу:

— Якщо візьмешся за справу... щойно ми підпишемо контракт... я тобі розповім, що татко зробив, аж Кінвара його вдарила.

— Як я розумію,— сказав Страйк,— те саме стосується предмету, яким шантажували твого батька Вінн і Найт?

— Слухай,— заговорила вона, знов заплакавши,— ти не розумієш? Тепер це таткова репутація. Я не хочу, щоб люди пам’ятали його за ті речі... прошу, допоможи нам, Корме. Будь ласка! Я знаю, що то не самогубство, я знаю...

Страйк дозволив мовчанню відповісти за нього. Врешті-решт із жалісним виразом обличчя вона вимовила, затинаючись:

— Добре. Я тобі розповім про шантаж, але тільки якщо Фізз і Торкс погодяться.

— Хто такий Торкс?

— Торкіль. Чоловік Фіззі. Ми всі поклялися ніколи нікому не казати, але я з ними п-поговорю, і якщо вони п-погодяться, я все тобі розповім.

— А думки Рафаеля не питають?

— Він нічого не знав про цю історію з шантажем. Усе одно він був за ґратами, коли Джиммі вперше прийшов до татка, і не зростав з нами, тож не міг... Раф нічого не знав.

— А Кінвара? — спитав Страйк.— Вона знала?

— О так,— відповіла Іззі, і злоба спотворила її зазвичай приязне обличчя,— але вона точно не захоче, щоб ми тобі розповідали. О, не для того, щоб захистити татка,— додала вона, правильно витлумачивши вираз Страйкового обличчя,— а щоб захистити себе. Кінвара, розумієш, від того виграла. Вона ніколи не заперечувала проти будь-яких учинків татка, якщо мала з них зиск.

39

...властиво, я говорю про це якнайменше; про такі речі краще мовчати.

Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»

Суботній день у Робін був кепський, а ніч йому передувала ще гірша.

Вона з зойком прокинулася о четвертій, не повністю оговтавшись від сну, в якому йшла темною вулицею з повною сумкою підслухових пристроїв. За нею гналися чоловіки в масках. Давня ножова рана на руці відкрилася, і переслідувачі йшли по сліду її крові, й вона знала, що ніколи не дістанеться туди, де на сумку з жучками чекає Страйк...

— Що? — промимрив у напівсні Метью.

— Нічого,— відповіла Робін і без сну пролежала до сьомої, коли вже стало можна встати.

Останні два дні на Олбері-стріт тинявся обшарпаний блондин. Він навіть не старався приховати, що стежить за їхнім будинком. Робін розповіла про цього персонажа Страйкові, який був певен, що то радше журналіст, ніж приватний детектив, можливо, якийсь стажер, якого відіслали приглядати за Робін, бо погодинна оплата послуг Мітча Патерсона стала невиправдано дорогою.

Вони з Метью переїхали на Олбері-стріт, тікаючи з місця, де на неї чигав Шеклвелльський різник. Це помешкання мало стати безпечним, але і його заразив дотик до неприродної смерті. Пізніше вранці Робін сховалася у ванній, щоб Метью не здогадався, що вона знову задихається. Сидячи на підлозі, вона вдалася до техніки, якої навчилася на терапії,— когнітивного переструктурування, що мало визначити автоматичні думки про переслідування, біль і небезпеки, які заповнювали її розум під дією певних тригерів. «То просто якийсь телепень із „Сану“. Він хоче статтю, та й по тому. Ти в безпеці. Він тебе не торкнеться. Ти в цілковитій безпеці».

Вийшовши з ванної і спустившись на перший поверх, Робін виявила, що її чоловік ляскає дверцятами й шухлядами на кухні. Він готував собі бутерброд. Їй не запропонував.

— І що я маю сказати Томові й Сарі про того йолопа, що зазирає у вікна?

— А чому ти маєш щось казати Томові й Сарі? — байдужо спитала Робін.

— Ми сьогодні разом вечеряємо!

— О ні! — застогнала Робін.— Тобто, так. Вибач. Я забула.

— Ну, і що буде, коли той бісів журналіст піде за нами?

— Ми не зважатимемо,— відповіла Робін.— Які ще є варіанти?

Вона почула, що нагорі задзвонив мобільний, і пішла відповісти на дзвінок, зрадівши нагоді опинитися подалі від Метью.

— Привіт,— сказав Страйк.— Добрі новини. Іззі наймає нас розслідувати смерть Чизвелла. Тобто,— виправився він,— насправді вона хоче, щоб ми довели, що це зробила Кінвара, але я зумів розширити запит.

— Просто фантастика! — прошепотіла Робін, щільно зачинивши двері спальні й сідаючи на ліжко.

— Я так і думав, що ти зрадієш,— відповів Страйк.— Тепер для початку нам потрібні дані про поліційне розслідування й особливо про висновки експертизи. Щойно дзвонив Вордлові, але йому наказано з нами не спілкуватися. Видно, здогадалися, що я спробую щось рознюхати. Далі я спробував Анстиса, але і тут нуль, він весь в Олімпійських іграх і не знає, хто веде справу. Тож я хотів спитати: а Ванесса вже повернулася з відпустки?

— Так! — раптом страшенно зраділа Робін. Це вперше корисне знайомство знайшлося у неї, а не в Страйка.— Але є ще кращий варіант! Ванесса зустрічається з судмедекспертом, Олівером, я його не знаю, але...