Убивчий білий

Біллі знайшовся. Його забрали з вулиці до лікарні два тижні тому. Гострий психоз, у шпиталі на півночі Лондона, ще не знаю, в якому саме. До вчорашнього дня не називав лікарям своїх родичів. Сьогодні вранці Джиммі подзвонили з соцслужби. Джиммі хоче, щоб я пішов з ним і допоміг переконати Біллі виписатися. Боїться, що Біллі наговорить лікарям зайвого, бо той забагато балакає. Ще Джиммі загубив папірець з іменем Біллі, й аж обсирається з того. Питав, чи я його не бачив. Каже, що написаний від руки, подробиць не повідомляє, не знаю, що там такого важливого. Джиммі гадає, що його вкрала Флік. Вони знову посварилися.

Поки Робін перечитувала повідомлення, прийшла відповідь під Страйка.

Барклею: дізнайся, як пускають до шпиталю, я хочу побачитися з Біллі. Робін: спробуй обшукати сумку Флік.

Робін сердито наклацала відповідь:

Дякую, сама б ніколи не здогадалася.

Вона встала, змила воду і повернулася до крамниці, де компанія вбраних у чорне готів порпалася в товарах, мов ворони на смітнику. Протиснувшись повз Флік, Робін побачила, що її сумка стоїть на полиці під прилавком. Коли компанія нарешті пішла, придбавши ефірні олії та чорні свічки, Флік знову дістала телефон, переглянула його і повернулася до понурого мовчання.

Досвід роботи в офісах, який мала Робін, навчив її: мало що так об’єднує жінок, як відкриття, що вони не самі у своїх проблемах з чоловіками. Діставши телефон, вона побачила нове повідомлення від Страйка:

Тому мені стільки й платять. Голова!

Несамохіть розвеселившись, Робін стримала усмішку і сказала:

— Зовсім за дурепу мене має.

— Що таке?

— Та бойфренд. Так званий,— відповіла Робін, пхаючи телефон назад у кишеню.— Типу не живе зі своєю жінкою. Вгадай, де він був учора вночі? Моя подруга бачила, як він уранці виходить від жінки.

Вона гучно видихнула і всілася на прилавок.

— Ага, а мій любить старших жінок і все таке,— відповіла Флік, колупаючи нігті. Робін, яка пам’ятала, що Джиммі мав на тринадцять років старшу за себе дружину, сподівалася на нові зізнання, та не встигла вона поставити питання, як увійшла нова група молодих жінок, які розмовляли на не відомій Робін мові — щось наче східноєвропейське. Вони зібралися навколо кошика з так званими талісманами.

— Dziekuje ci,— сказала Флік, коли одна з дівчат передавала їй гроші. Компанія засміялася, похвалила її вимову.

— Що ти сказала? — спитала Робін, коли дівчата пішли.— Це російська?

— Польська. Трохи навчилася від прибиральниці, яка працювала в батьків.— Флік схаменулася, ніби бовкнула зайве.— Так, я завжди краще ладнала з прибиральницями, ніж з батьками. Як називати себе соціалісткою, якщо наймаєш прибиральницю? Ніхто не повинен жити в надто великому будинку, треба все поділити, перерозподілити і роздати землю і житло людям, які того потребують.

— Це точно,— погодилася Робін, і Флік ніби зраділа, що Боббі Канліфф, донька покійного екс-шахтаря й голови профспілки в Йоркширі, пробачила їй батьків з неробітничими професіями.

— Хочеш чаю? — спитала вона.

— Та, не відмовлюся,— відповіла Робін.

— Чула про Справжню соціалістичну партію? — спитала Флік, повертаючись до крамниці з двома горнятками.

— Ні,— відповіла Робін.

— Це не звичайна політична партія,— запевнила Флік.— Ми скоріше справжня сила від людей, у дусі протестувальників з Джарроу, так, у дусі справжнього руху трудящих, а не якесь імперіалістичне про-консервативне лайно типу нових лейбористів. Ми не хочемо грати у старі політичні ігри, ми хочемо змінити правила гак, що прості трудящі...

Заграв «Інтернаціонал» у виконанні Біллі Бреґа. Флік опустила руку в свою сумку, і Робін зрозуміла, що то її рингтон. Побачивши, хто дзвонить, Флік нашорошилася.

— Побудеш трішки сама?

— Без проблем,— відповіла Робін.

Флік зникла в підсобці. Поки двері не зачинилися, Робін устигла почути:

— Що відбувається? Ти його бачив?