Убивчий білий

Щойно двері за нею причинилися, Робін кинулася туди, де стояла Флік, сіла навпочіпки і засунула руку у шкіряну сумку. Всередині був справжній смітник. Гі пальці намацали якісь зібгані папірці, фантики, липку грудку, мабуть, жувальної гумки, ручки без ковпачків, косметику, бляшанку з портретом Че Гевари, пачку тютюну для самокруток, який розсипався по всій сумці, папір для самокруток, тампони і якийсь клубок тканини (Робін злякалася, що то брудні труси). На те, щоб розгорнути кожний папірець і прочитати, піде забагато часу. Більшість здавалася чернетками статей. А тоді крізь двері за її спиною почувся гучний голос Флік:

— Страйк? Що в біса за...

Робін застигла, дослухалася.

— ...параноя... тільки це... скажи їм, що він...

— Даруйте,— промовила жінка, зазираючи за прилавок. Робін підскочила. Широка сивокоса клієнтка у футболці в техніці тайдай указала на полицю,— можна мені подивитися на отой цікавий атам?

— Котрий? — не зрозуміла Робін.

— Атам. Ритуальний кинджал,— пояснила жінка і показала пальцем.

У кімнатці позаду Робін підносився й опадав голос Флік.

— ...хіба ні? ...згадав тебе... заплати... гроші Чизвелла...

— М-м-м,— сказала клієнтка, зважуючи кинджал у руці.— А нічого більшого немає?

— У тебе, а не в мене! — крикнула Флік за дверима.

— Ем,— відповіла Робін, придивляючись до полиці,— боюся, це все, що є. Може, оцей трохи більший...

Вона стала навшпиньки і потягнулася по довший кинджал, а Флік сказала:

— Пішов ти, Джиммі!

— Тримайте,— мовила Робін, передаючи семидюймовий кинджал.

Задзвеніли, падаючи, намиста. Двері разчахнулися і вдарили Робін по спині.

— Вибач,— сказала Флік, схопила сумку і закинула туди телефон. Вона важко дихала, очі блищали.

— Так, розумієте, мені подобається потрійний місяць на маленькому,— пояснила літня відьма, показуючи на оздобу на руків’ї першого кинджала і ніяк не зреагувавши на драматичну появу Флік,— але хочу довший клинок.

Флік перебувала в гарячковому стані між сльозами та гнівом, у якому, як знала Робін, відвертість викликати найлегше. Відчайдушно прагнучи здихатися прискіпливої клієнтки, вона прямо сказала з сильним йоркширським акцентом:

— Ну, більше ніц нема.

Клієнтка ще затрималася, зважуючи обидва кинджали в руках, а тоді пішла, не купивши жодного.

— Як ти? — негайно спитала Робін у Флік.

— Паскудно,— відповіла Флік.— Хочу покурити.

Вона глянула на годинник.

— Скажеш їй, що я пішла поїсти, якщо повернеться, добре?

«Чорт»,— подумала Робін, коли Флік пішла, забравши сумку і свій піддатливий настрій.

Більш як годину Робін сама-одна дбала про крамницю і чимдалі сильніше хотіла їсти. Раз чи двічі Едді біля ятки з платівками заглядав у крамницю, але конкретної цікавості до діяльності Робін не виявляв. Коли була перерва між покупцями, Робін зазирнула у підсобку — глянути, чи немає там їжі, якої вона не помітила. Їжі не було.

За десять перша Флік повернулася до крамниці з чорнявим, по-розбійницькому вродливим чоловіком у тісній синій футболці. Він кинув на Робін пильний зверхній погляд, притаманний певній породі донжуанів: суміш цікавості та зневаги, мовляв, ти, може, й гарненька, але маєш постаратися, щоб мене зацікавити. З офісного життя Робін знала, що ця стратегія працює з деякими молодими жінками. На неї таке не діяло.

— Вибач, що так довго,— сказала Робін Флік. Її поганий настрій ніби не до кінця розвіявся.— Натрапила на Джиммі. Джиммі, це Боббі.

— Як справи? — простягнув руку Джиммі.

Робін її потиснула.

— Ти йди,— сказала Флік до Робін.— Купи собі щось поїсти.

— Ой так,— відповіла Робін.— Дякую.

Джиммі та Флік зачекали, поки вона нібито шукає гроші в сумці; натомість Робін, присівши навпочіпки, ввімкнула диктофон на мобільному і запхала його подалі в темний куток.

— Скоро повернуся! — весело мовила вона і вийшла на ринкову площу.

48

Але що скажеш на це все ти, Ребекко?

Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»

Оса, задзижчавши, зробила зиґзаґ між вікнами приймальні і Страйкового кабінету; все було відчинено, щоб впустити до приміщення насичене вихлопами машин вечірнє повітря. Барклей відігнав комаху меню з ресторану на виніс, яке щойно принесли разом з великою кількістю китайської їжі. Робін познімала кришки з коробок і розставила їх на своєму столі. Страйк біля чайника шукав третю виделку.

Метью виявився на диво згідливим, коли Робін сорок п’ять хвилин тому подзвонила йому з Чаринг-Кросс-роуд і сказала, що має зустрітися зі Страйком і Барклеєм і тому повернеться пізно.

— Добре,— озвався він.— Том усе одно запрошує на каррі. Побачимося вдома.

— Як минув день? — спитала Робін.— Та фірма у...

Нічого не згадувалося.

— Барнеті,— підказав Метью.— Розробляють ігри. Нічого, нормально. А твій день як?

— Непогано,— відповіла Робін.