Убивство Роджера Екройда

— Байдуже, — буркнув Пуаро. — Ви не переставляли крісло на своє місце біля стіни, коли прийшли до кабінету після знайдення тіла?

— Крісло? Ні. Навіщо?

Пуаро стенув плечима, але не відповів. Тоді звернувся до Флори.

— Мадемуазель, чи можна дещо довідатися від вас? Коли ви оглядали речі у срібному столику із доктором Шеппардом, кинджал був на своєму місці чи ні?

Флора випнула підборіддя.

— Про це мене запитував інспектор Реґлан, — незадоволено відповіла вона. — Я йому сказала і скажу вам. Я абсолютно впевнена, що кинджала там не було. Він думає, що був і що Ральф викрав його пізніше того вечора. І… він мені не вірить. Він вважає, що я це сказала, щоб… щоб захистити Ральфа.

— А хіба ви цього не робите? — серйозно запитав я.

— І ви також, докторе Шеппард! Жахливо.

Пуаро тактовно перевів розмову.

— Чи правда те, що ви щойно сказали, майоре Блант? У ставку є щось блискуче? Гляньмо, чи вдасться мені це дістати.

Він став на коліна біля ставка, підтягнув рукав до ліктя і повільно опустив руку в ставок, силкуючись не скаламутити намулу з дна. Та, незважаючи на його намагання, болото піднялося і закрутилося, тож він змушений був витягти руку, нічого не впіймавши.

Він із жалем дивився на бруд на руці. Я запропонував йому свою хустинку, яку той прийняв із бурхливим виявом вдячності. Блант глянув на свій годинник.

— Уже майже обід, — повідомив він. — Краще нам повертатися до будинку.

— Пообідаєте з нами, мсьє Пуаро? — запитала Флора. — Я б хотіла, щоб ви познайомилися з моєю мамою. Вона… обожнює Ральфа.

Маленький чоловічок вклонився.

— Із задоволенням, мадемуазель.

— Докторе Шеппард, ви ж теж залишитеся, правда?

Я завагався.

— Залишайтеся!

Я хотів цього, тож прийняв запрошення без подальших церемоній.

Ми попрямували до будинку, Флора та Блант поперед нас.

— Яке волосся, — тихо промовив Пуаро, киваючи в бік Флори. — Справжнє золото! З них буде чудова пара. Вона та чорнявий красень капітан Пейтон. Чи не так?

Я глянув на нього із цікавістю, але він заметушився щодо кількох мікроскопічних крапель води на рукаві свого пальта. Цей чоловік — зі своїми зеленими очима та манірними звичками — нагадував мені кота.

— І це все марно, — співчутливо мовив я. — Цікаво, що то було у ставку?

— Хочете поглянути? — запитав Пуаро.

Я витріщився на нього. Він кивнув.

— Мій любий друже, — м’яко, проте докірливо звернувся до мене він, — Еркюль Пуаро не ризикує своїм костюмом без упевненості, що досягне бажаного. Так вчинити було б смішно й абсурдно. Я не буваю сміховинним.

— Таж ви витягли руку порожньою, — запротестував я.

— Інколи важливо промовчати. Ви пацієнтам усе розповідаєте? Абсолютно все, докторе? Не думаю. І також не все ви розповідаєте своїй чудовій сестрі, чи не так? Перед тим, як показати свою порожню долоню, я кинув те, що дістав, у іншу. Подивіться, що це.

Він простягнув свою ліву руку із відкритою долонею. На ній лежав маленький золотий перстеник. Жіноча обручка.

Я взяв її.

— Зазирніть досередини, — звелів Пуаро.

Я так і вчинив. Усередині гарними літерами було вигравіювано:

Від Р., 13 березня

Я подивився на Пуаро, але він уже поринув у споглядання себе у маленькому кишеньковому дзеркальці. Усю його увагу поглинули його вуса, а зовсім не я. Було зрозуміло: він не бажав спілкуватися далі.

Розділ десятий Служниця

Ми зустріли місіс Екройд у холі. З нею був миршавий чоловічок з уперто випнутим підборіддям і гострими сірими очицями (на його обличчі неначе красувалося слово «адвокат»).

— Містер Гаммонд залишається з нами обідати, — повідомила місіс Екройд. — Ви знайомі з майором Блантом, містере Гаммонд? І з любим доктором Шеппардом (він теж близький друг бідолашного Роджера)? І, заждіть…

Вона замовкла, дещо здивовано розглядаючи Еркюля Пуаро.

— Це мсьє Пуаро, мамо, — відрекомендувала того Флора. — Я розповідала тобі про нього вранці.

— О, так! — розгублено промовила місіс Екройд. — Авжеж, люба, авжеж. Він тут, щоб знайти Ральфа, так?

— Він тут, щоб знайти того, хто вбив дядька, — виправила Флора.

— Ох, моя люба! — вигукнула її матір. — Прошу! Я така знервована. Така розбита цього ранку, цілковито розбита. Таке жахіття. Я все думаю, що то якийсь нещасний випадок. Роджер був здатний на дивацтва. Може, випадково зачепив рукою чи ще щось.

Таке припущення сприйняли із ввічливим мовчанням. Я зауважив, що Пуаро підійшов до адвоката і заходився стиха про щось із ним розмовляти. Вони відійшли до вікна. Вагаючись, я наблизився до них.

— Я не заважатиму? — запитав я.

— Зовсім ні, — щиро відповів Пуаро. — Ви та я, monsieur le docter, розслідуємо цю справу пліч-о-пліч. Без вас я б не впорався. Хотів лиш отримати від містера Гаммонда певну інформацію.

— Ви дієте від імені капітана Ральфа Пейтона, як я розумію, — обережно припустив адвокат.

Пуаро похитав головою.

— Це не так. Я дію в інтересах справедливості. Міс Екройд попросила мене розслідувати причину смерті свого дядька.

Містер Гаммонд трохи спантеличився.