Убивство Роджера Екройда

Ми всі ввійшли до їдальні. Здавалося неймовірним, що менш ніж добу тому я сидів за цим столом.

Після обіду місіс Екройд відкликала мене, і ми присіли на диван.

— Я не можу не почуватися трохи ображеною, — пробурмотіла вона, витягнувши хустинку, в яку, вочевидь, не заведено плакати. — Ображеною, що Роджер мені не довіряв. Ті двадцять тисяч фунтів мусили би бути моїми, не Флориними. Матері варто було б довірити інтереси своєї дитини. Тут ідеться про брак довіри, як на мене.

— Ви забуваєте, місіс Екройд, — зауважив я, — про кревний зв’язок: Флора племінниця Екройда. Усе було б інакше, якби ви доводилися йому сестрою, а не братовою дружиною.

— Як удова бідолашного Сесіла вважаю, що на мої почуття теж варто зважати, — виголосила дама, ледь торкаючись своїх повік хустинкою. — Та Роджер завжди був надміру прискіпливим — аби не сказати жадібним — щодо грошей. Ми з Флорою перебували в надзвичайно важкому становищі. Він навіть не давав бідолашній дитині грошей на витрати. Він оплачував її рахунки, знаєте, проте з великим небажанням і випитуваннями, навіщо їй ці всі жіночі витребеньки… Так по-чоловічому… Але… я й забула вже, що хотіла сказати! Авжеж, ми навіть копійчини не могли назвати нашою, знаєте. Флорі це не подобалося… так, мушу сказати, не подобалося. Хоча вона любила свого дядька, певна річ. Та будь-якій дівчині не сподобалося б. Зізнаюся, у Роджера були дивні погляди щодо грошей. Він навіть не хотів купити нових рушничків для обличчя, попри те, що я наголошувала: старі — усі в дірках. А потім, — місіс Екройд продовжила із притаманним їй раптовим престрибуванням під час розмови, — залишити всі ці гроші… тисячу фунтів, розумієте, тисячу фунтів! — тій жінці.

— Якій жінці?

— Тій Рассел. Якась вона непроста, я завжди про це говорила. Та Роджер і слова проти неї чути не бажав. Відказував, що це жінка із сильним характером і що він нею захоплюється та поважає. Постійно торочив про її чесноти, самостійність і моральні цінності. Я ж гадаю, що в ній є щось підозріле. Вона робила все, щоб вийти заміж за Роджера. Та я швидко це припинила. Вона завжди ненавиділа мене. І це природно. Я бачила, хто вона насправді.

Я почав замислюватися, чи є хоч якийсь шанс перервати промову місіс Екройд і втекти.

Такий шанс дав мені містер Гаммонд, який відволік її, підійшовши попрощатися. Я відразу скористався нагодою і також підвівся.

— Щодо дізнання, — зазначив я. — Де б ви воліли його провести? Тут чи у «Трьох вепрах»?

Місіс Екройд витріщилась на мене із роззявленим ротом.

— Дізнання? — перепитала вона із виразом жаху на обличчі. — Але ж, напевно, ніякого дізнання не треба?

Містер Гаммонд сухо прокашлявся і наче двічі гавкнув:

— Обов’язково. Зважаючи на обставини.

— Але я певна, що доктор Шеппард зможе організувати…

— Мої повноваження щодо такої організації обмежені, — сухо зауважив я.

— Та якщо його смерть була нещасним випадком…

— Його вбили, місіс Екройд, — відрізав я.

Вона зойкнула.

— Жодне припущення про нещасний випадок не витримує критики.

Місіс Екройд перелякано втупилася в мене. Мені вривався терпець на те, що, на мою думку, було лише жалюгідним небажанням незручностей.

— Під час дізнання мені… мені не треба буде відповідати на всілякі запитання, еге ж? — поцікавилася вона.

— Не знаю, якою буде процедура, — відповів я. — Можливо, містер Реймонд візьме це на себе. Він знає всі обставини та зможе провести офіційне впізнання.

Злегка уклонившись, утрутився адвокат.

— Я справді вважаю, що вам нічого хвилюватися, місіс Екройд, — запевнив він. — Вас не змушуватимуть брати участь у таких неприємних речах. Тепер питання про гроші. Чи маєте ви все, потрібне на цей час? Маю на увазі, — додав він, — готові гроші. Готівку тобто. Якщо ні, то я організую для вас усе необхідне.

— Щодо цього — усе гаразд, — мовив Реймонд, що стояв поруч. — Містер Екройд лише вчора перевів чек на сто фунтів у готівку.

— Сто фунтів?

— Так. Для видання зарплатні й інших виплат, які сьогодні повинні були відбутися. На цей момент їх іще не витрачено.

— А де ж гроші? У столі?

— Ні, він завжди тримав готівку в своїй спальні. У старій коробці для комірців, якщо бути точним. Чудернацька примха, чи не так?

— Гадаю, — мовив адвокат, — перед тим, як я піду, нам варто переконатися, що гроші досі там.

— Звісно, — погодився секретар. — Я негайно проведу вас нагору… О! Забув. Двері замкнено.

Від Паркера ми довідалися, що інспектор Реґлан у кімнаті економки, ставить додаткові питання. За кілька хвилин інспектор приєднався до всієї компанії в коридорі, принісши із собою ключ. Він відімкнув двері, і ми ступили до передпокою та піднялися невеликими сходами. Двері до спальні Екройда стояли відчиненими. У кімнаті було темно, штори заслонено, а ліжко розстелено так, як звечора. Інспектор відслонив штори, впустивши сонячне світло, а Джеффрі Реймонд підійшов до верхньої шухляди бюро з червоного дерева.

— Він зберігав гроші просто так, у незамкненій шухляді. Тільки подумайте, — прокоментував інспектор.

Секретар трішки зашарівся.