Убивство Роджера Екройда

— Містер Екройд волів вірити в чесність усіх своїх підлеглих, — із запалом промовив він.

— О! Авжеж, — неприязно кинув інспектор.

Реймонд витягнув шухляду, дістав круглу шкіряну коробку для комірців і, відкривши її, витяг товстий гаманець.

— Ось і гроші, — оголосив, виймаючи великий згорток купюр. — Там усі сто фунтів. Я знаю напевне, бо містер Екройд поклав їх туди за моєї присутності минулого вечора, коли одягався до вечері. Звісно, грошей відтоді ніхто не торкався.

Містер Гаммонд узяв у нього згорток і перерахував гроші. Потім підвів погляд.

— Ви сказали — сто. А тут лише шістдесят.

Реймонд дивився на нього, не кліпаючи.

— Неможливо, — вигукнув і рушив уперед. Узяв купюри і вголос перерахував їх сам.

Містер Гаммонд говорив правду: там було рівно шістдесят фунтів.

— Але… Не розумію, — здивовано протягнув секретар.

Пуаро запитав:

— Ви бачили, як містер Екройд поклав туди гроші вчора, коли вдягався до вечері? Ви впевнені, що він уже не виплатив частину з них?

— Упевнений, що ні. Він навіть сказав: «Не хочу брати із собою сотню фунтів на вечерю. Помітно випиратимуть кишеню».

— Тоді справа досить проста, — зробив висновок Пуаро. — Або він виплатив сорок фунтів учора ввечері, або їх украли.

— Лаконічний підсумок, — погодився інспектор. Він звернувся до місіс Екройд. — Хто із прислуги міг прийти сюди вчорашнього вечора?

— Мабуть, покоївка розстеляла ліжко.

— Хто вона? Що ви про неї знаєте?

— Вона тут недовго, — почала місіс Екройд. — Та вона проста й хороша сільська дівчина.

— Гадаю, нам слід з’ясувати це питання, — сказав інспектор. — Якщо містер Екройд заплатив ці гроші сам, то це може пролити світло на таємницю злочину. З рештою прислуги нібито все чисто?

— О, думаю, так.

— Раніше нічого не зникало?

— Ні.

— Ніхто не звільнявся. Чи щось таке?

— Служниця йде.

— Коли?

— Учора повідомила, здається.

— Вас?

— О, ні. Я не маю стосунку до прислуги. Домашніми справами займається міс Рассел.

Інспектор на якийсь час поринув у роздуми. Потім кивнув і промовив:

— Гадаю, мені краще поговорити з місіс Рассел. І ще зустрітися з тією дівчиною, Дейл.

До кімнати економки компанію йому склали ми з Пуаро. Міс Рассел прийняла нас зі своєю звичною витримкою.

— Елсі Дейл пропрацювала у «Папороті» п’ять місяців. Хороша, моторна й варта уваги дівчина. Із належними відгуками. Остання на світі людина, що взяла б чуже.

— Як щодо служниці?

— Вона теж чудова дівчина. Тиха, з гарними манерами. Сумлінна працівниця.

— То чому вона звільняється? — поцікавився інспектор.

Міс Рассел підібгала губи.

— Я тут ні до чого. Це містер Екройд виявив невдоволення її роботою вчора по обіді. До її обов’язків належало прибирання кабінету, а вона, схоже, переклала на інше місце якісь папери на його столі. Його це дуже роздратувало, і він повідомив її про звільнення. Зрештою, це я знаю з її слів, тож, може, бажаєте самі з нею поговорити?

Інспектор погодився. Я бачив ту дівчину раніше: обслуговувала нас за обідом. Висока, із густим, тісно скрученим на потилиці каштановим волоссям і незворушними сірими очима. З’явившись за викликом економки, вона виструнчилась, втупивши у нас незмигний погляд.

— Ви Урсула Борн? — запитав інспектор.

— Так, сер.

— Мені відомо, що ви звільняєтеся.

— Так, сер.

— Чому?

— Я переклала папери на столі містера Екройда. Він із цього приводу розгнівався, тож я сказала, що мені краще піти. Він відповів, щоб я пішла якнайшвидше.

— Учора ввечері ви заходили до спальні містера Екройда? Прибирали там чи ще щось?

— Ні, сер. То робота Елсі. Я ніколи не ходжу до тієї частини будинку.

— Мушу вам повідомити, моя дівчинко, що з кімнати містера Екройда зникла значна сума грошей.

Нарешті я помітив її хвилювання: обличчя залила червона барва.

— Я нічого не знаю про гроші. Коли ви вважаєте, що їх узяла я і саме тому містер Екройд звільнив мене, то ви припускаєтесь помилки.

— Я не звинувачую вас у крадіжці, моя дівчинко, — сказав інспектор. — Не переймайтеся так.

Дівчина кинула на нього холодний погляд.

— Ви можете оглянути мої речі, якщо хочете, — гордовито промовила вона. — Та ви нічого там не знайдете.

Раптом втрутився Пуаро.

— Містер Екройд звільнив вас учора пополудні. Чи то пак, ви самі звільнилися? — запитав він.

Дівчина кивнула.

— Як довго тривала розмова?

— Розмова?

— Так, розмова між вами та містером Екройдом у кабінеті?

— Я… я не знаю.

— Двадцять хвилин? Півгодини?

— Щось таке.

— Не довше?

— Точно не довше ніж півгодини.

— Дякую, мадемуазель.

Я зацікавлено зиркнув на нього — він упевненою рукою виставляв на столі якісь предмети. Його очі блищали.

— Це все, — підсумував інспектор.

Урсула Борн пішла. Інспектор звернувся до міс Рассел.

— То як довго вона тут? У вас є її рекомендації?

Не відповідаючи на перше запитання, міс Рассел підійшла до бюро неподалік, витягнула одну з шухляд і вийняла купку прищеплених скріпкою листів. Вибрала один і подала його інспектору.

— Гм, — видав той. — Написано добре. Місіс Річард Фолліот, Марбі Ґрендж, Марбі. Хто ця жінка?

— Одна з порядних мешканок села, — відповіла місіс Рассел.

— Що ж, — сказав інспектор, віддаючи листа, — гляньмо на іншу, Елсі Дейл.