Українські жінки у горнилі модернізації

Суспільні запити під час Першої світової війни активізували жінок до громадської діяльності. Відсутність чоловіків, нужденність поранених солдатів, інвалідів, вдів, сиріт і зубожілих, кількість яких постійно зростала, змусили жінок братися до організації допомогових (доброчинних) товариств. Суспільна праця українок не була структурованою, всі комітети діяли розрізнено, рідко співпрацювали. Самі ж жінки не знали, чим мають займатися і як влаштовувати працю: «Ми хапали, що попало, але де мало бути те наше місце, що нам належить і відповідає… ми не вияснили, яка праця найбільше відповідає в часі війни», — писала Олена Степанів у спогадах «Напередодні великих подій». Незабаром українки не тільки замінили чоловіків на фронті, а й за небувало короткий строк стали зрілими громадянками.

Для українців, розділених імперськими кордонами, досвід Великої війни був одним з найдраматичніших. Важливе геополітичне розташування, великі людські й природні ресурси зумовили гостру боротьбу за ці терени між Австро-Угорщиною й Росією, внаслідок чого українські регіони зазнали значних руйнувань. Загальна українська рада (ЗУР) у зверненні до світової громадськості в газеті «Діло» 1916 р. наголошувала: «На просторі 150 тис. кв. км (Галичини) перерито і перекопано область української етнографічної території стрілецькими ровами, збито гранатами і скупано в крови! Людські оселі зруйновані, мільйони українського населення остались без даху». З початком бойових дій у серпні—вересні 1914 р. російська артилерія обстріляла Гусятин, Чортків, Тернопіль, Галич, Болехів, Бурштин, Перемишляни, Борислав, Дрогобич, Самбір, зруйнувавши багато житлових і господарських будинків, військово-стратегічних об’єктів. Упродовж війни (1914–1918) населення Галичини, Волині й Центральної України стало заручником кризових явищ у суспільстві: втрати соціального статусу, погіршення матеріального стану, порушення традиційного укладу життя і, врешті, виживання як такого.

Найчастіше жінки працювали у «Дешевих кухнях», які створювались міською радою Львова і де мінімальна ціна звичайного обіду була символічною. У серпні 1914 р. «Громадянський комітет жінок» у Львові, який складався головно з польок, скликав віче, яке ухвалило заопікуватися родинами солдатів та малозабезпеченими громадянами міста. З цією метою було створено три «Дешеві кухні», чиїми послугами користувалася значна частина населення.

Для забезпечення «Дешевих кухонь» харчами Комітет опублікував у газетах відозву до мешканців Львова із закликом поділитися продовольчими запасами, адже наслідком військового стану стало підвищення цін на продукти. Відомо, що до кінця зими 1915 року «Дешеві кухні» щоденно видавали майже 40 тисяч обідів. Такого роду кухні діяли до і під час листопадових подій 1918 року в Народному домі на вул. Рутовського, у приміщенні семінарії Василіанок на вул. Жовківській, а також на вул. Святого Петра, Личаківській, Зиблікевича.

_{«Дешева кухня», Львів, 1914–1915 (електронний ресурс: http://lviv-lwow.blogspot.com/2012_01_01_archive.html)}

Дешеві їдальні й польові кухні виникли в багатьох містах Галичини, де були суди і в’язниці: у Коломиї, Перемишлі, Самборі, Чорткові, Станіславові, Стрию, Тернополі, Бережанах, Підгайцях. Там, де не було жіночих секцій, українські греко-католицькі священики залучали жінок до благодійної роботи й заснування товариств, що могли б її координувати. За прикладом львівських жінок крайові повітові комітети розгорнули власну допомогу полоненим, інтернованим та інвалідам. Жінки також взяли на себе забезпечення Українських січових стрільців теплим одягом і продуктами харчування. Дружина Андрія Чайковського — Наталія — організувала на Самбірщині пункт для постачання харчами українських легіонерів у Львові.

Багато жінок під час Першої світової війни та в листопадові дні 1918 року працювали сестрами милосердя. Декотрі пройшли курси кваліфікованих медсестер, організовані «Жіночою громадою» напередодні війни, та набули практичних знань в австрійських військових шпиталях. Один з них, організований «Українською самаритянською поміччю», діяв у будинку духовної семінарії у Львові. Згодом частина медсестер перейшла на службу в Українську галицьку армію.

Праця громадських організацій з надання допомоги військовому і цивільному населенню стала в подальшому характерним проявом активності жінок. Так було при створенні 23 червня 1915 р. жіночої організації «Українська самаритянська поміч» (УСП), яку очолила Ірина Домбачевська — галицька активістка, фундаторка товариства «Просвіта» в Миколаєві й очільниця «Союзу українок» у Стрию. УСП забезпечила допомогу пораненим українським стрільцям, організувала шпиталь під назвою «Захист для Українських січових стрільців» у Львові. Жінки під керівництвом Ірини Домбачевської відремонтували приміщення. Галичани ділилися з армією грошима, коштовностями, продуктами.