Українські жінки у горнилі модернізації

23 лютого, в Жіночий День, був проголошений страйк на більшості фабрик та заводів. Жінки були налаштовані войовничо. Не тільки робітниці, але й маси жінок, що стояли в хвостах черг за хлібом, за гасом. Вони влаштовували мітинги, вони переважали на вулицях, рухались до міської думи з вимогами хліба; вони зупиняли трамваї. «Товариші, виходьте!» — лунали енергійні вигуки. Вони приходили на фабрики й заводи та знімали з робіт…

Газета «Правда», № 1, 1917 р.

Проте у 1918 р. про жіночий день уже ніхто не згадав, а от 1 травня та 7 листопада більшовицька влада відзначила пафосно. На не підконтрольних більшовикам територіях підпільники(ці) влаштували символічні диверсії (встановлюючи червоні прапори). Із черговим встановленням радянської влади в Україні в 1919 р. в урядових документах про «жіночий день» не згадувалось, на відміну від інших знаменних дат: «Про святкування річниці Червоної армії. З Декрету РНК України 2 березня 1919 р.» та «Про вшанування пам’яті Тараса Шевченка. Постанова Народного комісаріату освіти 7 березня 1919 р.». Важко зрозуміти, навіщо про це «свято» згадали згодом. Можливо, через сподівання на світову революцію: Міжнародний жіночий день міг вважатися своєрідним плацдармом, особливо на тлі європейського феміністичного руху, який поки що не згасав. Вірогідно й те, що більшовики намагалися заднім числом представити себе як спадкоємців Лютневої революції, або ж, навпаки, гендерне забарвлення початку тієї революції мало символічно понизити її статус, на відміну від більшовицького збройного повстання (фемінна стихійність у лютому 1917 р. проти маскулінної організованості у жовтні 1917 р.). Тому газета «Коммунист» у жовтні 1921 р. надрукувала додаток «1917 г. — (25/Х) 7/ХІ — 1921 г. Календарь Великой Российской Революции (все даты по новому стилю)», де навпроти «23 лютого 1918 року» ще не було жодного згадування про «заснування Червоної армії», бо за цим «Календарем» — «Декрет про створення робітничо-селянської Червоної армії» був виданий 28 січня 1918 року. До всього іншого, 8 березня в 1918 р. відбувався VII з’їзд партії більшовиків (6–8 березня), на якому вона була перейменована з РСДРП(б) на РКП(б). Вочевидь, партійному керівництву було аж ніяк не до Міжнародного жіночого дня і не до Лютневої революції.

Вважається, що вперше в Україні 8 березня святкували у 1920 р., але для всієї молодої радянської країни воно, за великим рахунком, також святкувалося вперше. Зрозуміло, що в українських регіонах організація події була відповідною: 20 лютого на зібранні районних організаторів робітниць жінвідділу при Харківському губкомі на чолі з В. Мойровою (головою відділу роботи серед жінок при ЦК КП(б)У) тільки третім пунктом із п’яти зазначено «Святкування 8-го березня». Тут, зокрема, звертаються до К. Самойлової щодо тез доповідей про значення 8 березня, а вся суть святкування зводиться за формою до масового свята: мітинги-концерти, лекції, організація дешевого буфету, розповсюдження літератури, листівка, а головне — прохання до Наркомпраці щодо звільнення робітниць від праці пополудні в цей день. 26–28 лютого вже було відомо, що декретом Комісаріату праці усі звільнялися на цілий день зі збереженням платні. Хоча офіційно вважалося, що участь селянок у Міжнародному жіночому дні в українських регіонах розпочалася тільки в 1921 р., Полтавський губком виявив ініціативу раніше. У «Зверненні Гадяцького повітового Комітету КП(б)У до робітників і селян із закликом прийняти участь у демонстрації 8 березня» від 6 березня 1920 р. зазначалося, що: «Пролетарій знайшов вірного союзника в робітниці та селянці… Усі робітниці та селянки повинні 8 березня кинути свої заняття й прийняти участь у мітингах та демонстраціях».

У 1921 р. панівною темою для партійців стало «міжнародне становище». Утім, партійному керівництву знову було не до 8 Березня: X з’їзд партії вирішував важливі питання, пов’язані з непом, тож на державному рівні Жіночий день не святкували. Це було ідеальне втілення: свято, яке придумали німецькі соціал-демократки, відзначалося серед жіноцтва країни, де до влади прийшло радикальне крило Російської соціал-демократичної партії, — тобто для кого придумали, ті його й святкували в масштабах країни.