Українські жінки у горнилі модернізації

Розділ 6 «Нова радянська жінка»: гендерна політика радянської влади у 1930-х роках Марина Вороніна

Індустріалізація — жіноча справа?

Жінки, як і всі громадяни УСРР, опинилися у вирі індустріалізації та колективізації, волею-неволею стали частиною цих процесів, що докорінно змінювали їхнє життя. Радянська влада розглядала жіноцтво як значний людський ресурс, який слід було мобілізувати для реалізації масштабних амбіційних планів комуністичного будівництва.

Дуже мала активність жінок у роботі з боротьби з прогулами… Дружина робітника може допомогти деяким від пияцтва та прогулів. Було б корисно й добре, якщо б до майбутнього року ми досягли того, щоб дружина робітника ближче б ознайомилася з виробництвом, де працює її чоловік, із завданнями, які стоять перед цим виробництвом… Тоді, коли треба буде підтягнути прогульника, дружина робітника може у своїй родині створити обстановку, щоб відчувалось презирство до прогульника. У нас цього нема…

Зі стенограми святкового засідання з нагоди 8 березня 1928 р.

На тлі загалом низького рівня освіти жінок гостро постало питання активізації агітаційно-пропагандистської роботи серед жінок з тим, щоб вони чітко розуміли політику партії, поставлені нею цілі і завдання і не просто терпляче зносили усі «тимчасові труднощі», а й завзято брали участь у здійсненні накреслених партією планів. «Ось підіть ви у черги, а багато хто буває в чергах, — там ви почуєте ці чутки, плітки, казки, а відповісти на них ми не завжди вміємо, тому що не розуміємо й не знаємо через нашу темність і невігластво політики Партії не вміємо пояснити, чому немає хліба», — жалілася столична партійна еліта. В цілому ставлення партійної верхівки до жіноцтва як до окремої соціальної групи залишилось незмінним — голова Окрвиконкому т. Буценко традиційно проголосив: «Хай живе єдиний міцний фронт товаришів пролетарів та жінок». З іншого боку, на повсякденному рівні партійці все ще сприймали суспільні ролі та функції чоловіків і жінок як різні, взаємодоповнювальні. Навіть наприкінці 1920-х років, після того, як радянська влада підтвердила і закріпила різноманітними законодавчими актами рівність між статями, а подекуди навіть застосовувала позитивну дискримінацію, у політичних промовах і публікаціях все ж простежувався гендерний розподіл обов’язків.

Я — працюю біля верстату, слідкую за внутрішньою роботою свого виробництва, розширюю його, а ви жінки, повинні слідкувати там, де черги, де в магазинах якесь розкладання, тому що ми зайняті повсякденною роботою і не можемо прослідкувати за всім.

З виступу т. Фоменка робітника ХПЗ (Харківський паровозобудівний завод), на зборах у м. Харкові з нагоди 8 березня 1929 р.

_{Висуванки на керівну роботу до 8 березня 1935 року. Державний архів Харківської області ФР-408, оп. 10, спр. 463, арк. 1—140}

Наприкінці 1920-х років через бурхливе будівництво промислових підприємств і постійне очікування війни (в разі якої основна маса чоловіків мала б бути мобілізована на фронт, а жінки мусили б заступити їх на робочих місцях) жіноцтво дедалі більше залучали до праці на виробництві. У вищих органах влади України вважали, що прискорити цей процес можна створенням більшої кількості ясел і дитсадків для звільнення жінок від материнських обов’язків.