Українські жінки у горнилі модернізації

Припущення про те, що найвірогідніше репресії влади були спрямовані насамперед проти чоловіків — голів родин, знаходить підтвердження у спогадах про колективізацію та Голодомор, у яких часто згадується про арешт батька за відмову від колгоспу чи під час «розкуркулення», його подальше засудження до ув’язнення, заслання чи розстрілу, тоді як спогади про репресії щодо матері практично не трапляються.

Мого дядька розстріляли… В дядька п’ятеро дітей… вигнали з хати, з дітьми, з усім, хату поваляли, сарай, усе…

(Київщина)

…А нас було у матері п’ять душ, а голод… А батька не було вже, ми без батька остались… Нашого батька посадили в тюрму, і він не вернувся, десь погиб з голоду…

…Тьотку вигнали з дітьми, з п’ятьма дітьми вигнали з хати… І дядька посадили… а тьотка осталася з дітьми… І они всі з голоду померли в 33-му…

…Забрали сільгоспреманент, а з хлівів усю живність… Двір залишився пустим… А батька ще й заарештували за те, шо він куркуль, і відправили в тюрму. Ми з мамою залишились одні, а нас в неї було аж п’ятеро… Потім нас вигнали з хати…

…Батько не знаю де подівся, а мати залишилася з трьома дітками…

(Луганщина)

Часто у спогадах також розповідають про батька, який помер чи то задовго до Голодомору, чи на самому початку голодування (внаслідок стресу після розкуркулення, хронічної хвороби чи від поранень часів Першої світової війни). При цьому спогадів про арешт матері вкрай мало: вони здебільшого стосуються покарання жінок «виправними роботами» (примусовою безоплатною працею) в межах того самого регіону за порівняно незначні провини (як правило, за крадіжку чи приховування продуктів харчування, порушення режиму пересування тощо).

У разі загрози жорстоких репресій щодо голови родини (арешту, розстрілу) існували й інші сценарії: як свідчать спогади, нерідко батько рятувався втечею від потенційного переслідування (виїжджав у місто, в інший регіон), тоді як його сім’я (жінка, діти, старі батьки), як правило, протягом тривалого часу залишалась на попередньому місці. У такому разі чоловік знаходив роботу в іншому населеному пункті (часто — на шахтах Донбасу, у промисловості, на будівництві чи на транспорті). Втікач або підтримував свою родину, періодично передаючи продукти та/або кошти, або ж, облаштувавшись на новому місці, згодом забирав дружину та (не завжди) дітей до себе. Траплялися й випадки, коли після втечі батька контакти з ним переривалися на тривалий час або й назавжди. Саме у сільській місцевості голод лютував найдужче, тоді як у містах і особливо на промислових підприємствах практикували продовольчі пайки і карткову систему забезпечення продуктами працівників, тож рівень смертності у містах був незрівнянно нижчим.

Очевидно, що чимало працездатних жінок і чоловіків мали суттєво відмінний досвід у роки Голодомору. Саме на жінку-матір у той період найчастіше лягав увесь тягар турботи про решту родини — дітей і старих. У спогадах тих, хто пережив Голодомор дитиною, постать матері є центральною і значущою, тоді як згадки про батька вкрай рідко бувають такими виразними, його фігура частіше перебуває на периферії розповіді. Оскільки життя цілої родини залежало від жінки, то жіночі стратегії виживання в умовах тотального голоду, повсякденні практики та поведінка жінок в екстремальних обставинах набували особливого значення для порятунку родин.