Українські жінки у горнилі модернізації

Так само не слід перебільшувати масштабів більшовицької «сексуальної революції». Дискусії навколо «теорії склянки води» (мовляв, зайнятися сексом просто, як випити склянку води) відбувались далеко в Москві, у досить вузькому богемному колі. Не можна забувати, що, по-перше, більшовики були послідовниками Фур’є та Сен Сімона і декому імпонували їхні ідеї щодо спільності жінок, по-друге, слід враховувати специфічний статус Олександри Коллонтай, яка була до революції перекладачкою Леніна, а ще — спонсором деяких революціонерів. Характерно й те, що дискусії з цього приводу не вилилися на шпальтах жіночої преси, якої на той момент була величезна кількість. Навіть фото самої Коллонтай можна побачити вкрай рідко і то серед багатьох інших. Головними авторитетами залишалися Надія Крупська та Клара Цеткін (перша — бездітна соратниця, друга — мати двох позашлюбних дітей).

Однією з ключових ідей більшовицького емансипаційного проекту «розкріпачення жінок» став так званий «новий побут». Основний зміст статей і оповідань на цю тему зводився до того, щоб не дозволяти чоловікові розпускати руки та пропивати зарплатню, що, власне, було типовим для родин робітників у дореволюційний час.

Річ була навіть не стільки в «новій жінці», скільки в новій презентації образу робітника за соціалізму: він мав бути прикладом для «відсталої, темної домогосподарки». Крім того, непоодинокими були випадки, коли причиною побиття жінки було її бажання піти на ті самі жіночі зібрання. З одного боку, місцеве партійне керівництво на партзібраннях вимагало від рядових комуністів відпускати дружин на громадські зібрання, а з іншого, як свідчать архівні документи, секретар, наприклад, Старобешівського райкому ЛКСМУ С. Чернишев намагався зробити зі своєї дружини П. Ангеліної домогосподарку. Відсутність послідовної політики і суперечливі практики спричиняли постійні колізії на цьому ґрунті.

…коли тисячі робітниць ідуть у партію, коли робітниці висуваються в якості керівників на відповідальну роботу, — буде новим етапом в жіночому русі.

Наступний етап — поворот в бік розкріпачення жінок у побуті. На цьому етапі — їдальні, фабрики, кухні, пральні, ясла, дитячі садочки будуть говорити про те, що живий, справжній соціалізм будується руками робітників і селян під керівництвом партії.

Зі статті в журналі «Работница», № 42, 1928 р.

Навіть зґвалтування, за яке з 1922 р. належало карати позбавленням волі терміном до трьох років, надто часто кваліфікували як хуліганство. Лише після «Чубаровської справи» про групове зґвалтування в 1926 р. відбулись помітні зміни. На першому етапі слідства «насиловать женщину коммункой» (як висловлювались самі ґвалтівники) навіть не вважали хуліганством, натомість потерпілу робітницю Л. Б. звинуватили у проституції. Преса стала на бік «хуліганів», серед яких був і колишній секретар ВЛКСМ одного з ленінградських заводів. Тільки висновки експертизи про втрачену саме під час нападу цноту та чиясь принциповість кардинально змінили риторику в пресі щодо ґвалтівників. У карному кодексі з 1927 р. покарання стало суворішим (збільшили строк позбавлення волі). Характерно, що організаторів «Чубаровської справи» показово розстріляли, а висвітлення подібних тем відтоді вважали підсудною справою — зазіханням на радянську владу та лад. До цієї прецедентної справи подібні випадки потрапляли на шпальти газет, але лише у вигляді осуду, що через таку поведінку низькі показники вступу до комсомолу дівчат. Приміром, описувались випадки, коли хлопці-комсомольці ставлять умовою вступу до місцевої організації секс, при цьому ні громадськість, ні редколегія жодних юридичних наслідків не вимагали.

Коли запитують дівчат, чому вони до спілки не йдуть, ті відповідають: «Навіщо? Щоб із комсомольцями жити? Щоб ім’я своє ганьбою вкрити? Щоб дітей у 15 років уже мати?» Сільбуд у Лимані інакше, як будинок розпусти, не називають.

Газета «Комсомолець України», 22 травня 1929 р.