Українські жінки у горнилі модернізації

Серед документів того часу знаходимо також численні листи-звернення простих селянок, адресовані очільнику ЦК КП(б)У Г. Петровському, де описані несправедливість та насильство, яких вони та їхні родини зазнали під час реквізицій майна, та містяться прохання про його повернення. Патерналістський дискурс у стосунках населення і органів влади добре простежується в одному з таких листів: до Г. Петровського жінка звертається не лише як до представника вищої влади, а й як до сильного «батька», якому належить захищати від несправедливості і сваволі простих людей.

Я змушена звернутися до вас, як до рідного батька, вищого властителя нашої матері-України… Зі сльозами на очах прохаю вас, батько нашої України, захисти нас, нещастям і горем убитих, зняти наше господарство з твердого завдання та повернути нам хоч хату, щоб ми не спотикалися по вулицях голодні і обездолені, чотири душі дівчат та я… бідна з дітьми не маю де голови приклонити…

(Сумщина)

Позбавлені засобів до існування, в умовах правового свавілля, без захисту на краю виживання, жінки далеко не завжди впадали у відчай та смиренно приймали таку долю. Документи і спогади очевидців засвідчують активну позицію та рішучість багатьох жінок в обстоюванні власних прав та інтересів своїх родин, хоча у нерівному протистоянні зі злочинною владою небагатьом вдалося досягти успіху.

Жіночі стратегії виживання в умовах голоду

Розглянемо кілька основних способів, до яких вдавалися жінки для порятунку своїх рідних та власного життя, які засвідчили найбільшу дієвість для виживання в умовах голоду. До таких суто жіночих ресурсів насамперед належали:

• продаж та обмін жіночого майна на продукти харчування;

• жіноча взаємодопомога;

• передання дітей до державних сиротинців;

• жіноче тіло.

Часто в спогадах про життя під час Голодомору знаходимо згадки про обмін жіночого одягу та коштовностей на їжу. Колись заможні родини у разі розкуркулення насамперед втрачали головні засоби до існування — землю, сільськогосподарський реманент, худобу та навіть житло. Хоча найчастіше бригади активістів відбирали також всі інші речі (одяг, постіль, посуд тощо), інколи господарям вдавалося приховати найцінніше: жіночі прикраси та коштовності, добротний та дорогий жіночий одяг і т. д. Саме вони ставали запорукою виживання родини. Люди, які пережили ті жахливі часи, раз по раз засвідчують, що їхнє життя було врятоване саме завдяки продуктам, отриманим в обмін на оті материнські хустки, спідниці, вишивані рушники, інший одяг, які віддавали за безцінь, тобто за безцінні у той час хліб, борошно, крупи, овочі.

Під час голоду моя мати здала сережки і каблучку в обмін на муку.

(Чернігівщина)

Ото ж у баби наряду багато було… — шарахвани, юпки, платки. Так ото ходили мінять… Гожий наряд у бабушки був, і висівки приносили, і з пшона лупу приносили… і буряки привозили, і коржі міняли…

…У матері були оце такі гроші на шиї. Возьме ті гроші батько, принесе муки, отаку головку сахарю. І то ми тим жили, і вижили…

…І наша мама ходили у Вороніж — міняли рушники, сорочки, шарахвани, а відтіля буряки привозили, картошку, зерно там чи муку — хто як давав. І ті вижили, що ходили міняти…

…Понесуть було кашемирову парочку кому-небудь, а їм за це дадуть або півлітру молока, або отаку пампушку дадуть. Вони принесуть та ото на трьох розділим, та й ото з’їмо та й усе…

(Луганщина)

Характерно, що у жодній розповіді не знайдемо жалю за тими дорогими речами, що їх в умовах скрути було втрачено при разюче нерівноцінному обміні. Натомість чи не кожен такий спогад супроводжується коментарем про те, що саме завдяки отриманій в такий спосіб мізерній їжі комусь таки вдалося вижити, тож реальною ціною обміну було саме людське життя.