Читаем Українська байка полностью

Українська байка

Борис Дмитриевич Гринченко , Иван Григорьевич Верхратский , Левко Иванович Боровиковский , Маркиан Семёнович Шашкевич , Пётр Петрович Гулак-Артемовский

ТЮХТІЙ ТА ЧВАНЬКО

Mes jours sont le tissu d’un contraste átonnant:

Je ne vis qu’en pleurant, et je pleure en riant!

L’amour, pour tant de coeurs I’objet de plus doux charmes

Fut pour le mien la source et des maux, et des larmes!

Pour adoucir mon sort et mes regrets cuisants!

En poussant des soupirs, j’ácris des vers plaisants,

Qu’il sont drôles, ma foi, ces destins que les nôtres!

En voulant larmoyer je fais rire les autres![3]

Автор «Т[юхтія] та Ч[ванька]»

Наш віршомаз Тюхтій старих людей шанує: Гарасько як звелів — він так і компонує.Чи справжки, чи на жарт що тільки написав, То так на дев’ять рік те в бодню і запхав;А на десятий рік, як вийме й прочитає, — Побачить сам здоров, що там ладу біс має, То в грубу так-таки і впре шпаргалля все!.. От брат його, Чванько, слабкий уже на се! Що начеркав, те так в друкарню і несе!Але громада їх однако поважає:Того ні сном не зна, другого не читає!Скажіть, будь ласкаві: хто з їх дурніший двох? Та глузду, гріх казать, скупенько у обох!..Так перший же хоч тим за працю надолужить, Що в дев’ять рік хоч раз теплом собі услужить; Другий — такий дурний, що з холоду дрижить, А книжок же його з півсажня так лежить...

ДУРЕНЬ І РОЗУМНИЙ

— На що, до халепи, той розум людям здався? — Раз дурень здуру — бовть!.. розумного питався.— На те, — озвався сей, — коли кортить вже знать, Щоб дурням на сей спрос цур дурнів відвічать.

ЦІКАВИЙ І МОВЧУН

Цікавий, мовчуна зустрівши раз, спитав:— Від чого голосний так дзвін той на дзвіниці?— Від того, що (коли не втнеш сеї дурниці) Всередині, як ти, порожній він, — сказав.

ЛІКАР І ЗДОРОВ’Я

Йшов Лікар у село — селу на безголов’я, А із села біжить, злякавшися, Здоров’я.— Куди, Здоров’ячко? — пита він. — Як ся можеш?— Та цур тобі!.. я йду, куди ти не заходиш!

БАТЬКО ТА СИН

— Ей, Хведьку, вчись! Ей, схаменись! — Так панотець казав своїй дитині. — Шануйсь, бо, далебі, колисьТму, мну, здо, тло — спишу на спині! — Хведько не вчивсь — і скоштовавБерезової кашки,Та вп’ять не вчивсь і пустовав — Побив шибки і пляшки;І, щоб не скоштовать од батька різочок,Він різку впер в огонь та й заховавсь в куток.Аж батько за чуб — хіп! — і, не знайшовши різки, Дрючком Хведька разів із шість оперезав!..Тоді Хведько крізь слізкиТак батькові сказав:— Коли б було знаття, що гаспидська дрючинаТак дуже дошкуля, то, песька я дитина, Коли б я так робив:Я б впер дрючок в огонь, а різки б не палив!